Марина не знала, як так сталося. Чому саме вона? Вона завжди мріяла мати щасливу і дружну сім’ю, і так старалася бути хорошою дружиною, що ледь не втратила життя. 17 років каторги. Чи було воно того варте? Було. Через них…
Але давайте все по-порядку.
«Все іде з дитинства», – починає свою сповідь Марина. Її мама народила трьох доньок, усіх від різних чоловіків. Середньої, до речі, вже немає – наркоманія, смерть.
Кожного разу, коли їхня мама знаходила собі нове «кохання», насправді потрапляла до рук нового тирана. Марина все це бачила і теж рано подорослішала: у 6 рочків пеленала молодшу сестричку, а в 16 і сама стала мамою.
«Я так хотіла піти з того місця, де була нещасливою дитиною! Я хотіла щасливу родину. Але теж знайшла собі тирана».
Чоловік уперше підняв на неї руку, коли та була вагітною. Вона досі не розуміє чому так сталося, звідки така агресія, адже дівчина нічого поганого не робила. А він…
Молода сім’я жила в кімнаті гуртожитку. Не жила, а виживала. Бо майбутній батько ніде не працював, цілодобово вилежувався на дивані і чекав, що хтось прийде і круто змінить його життя на краще. Та мани небесної не було видно – ні роботи, ні грошей, часом навіть їжі.
Коли народилася донечка, Марина зрозуміла, що опинилася на обочині дорослого життя, адже без освіти вона не могла влаштуватися на хорошу роботу. Та дівчина бралася за все, що могла, щоб заробити копійчину.
Чоловік теж час від часу мав підробітки. Та всі свої життєві і трудові невдачі він виливав на молоду дружину.
«Коли він мав роботу, ми рідше бачилися, менше спілкувалися, і тоді мені здавалося, що життя налагодилося. Але я помилялася. Він бив мене до непізнаваності. Навіть мама мене не впізнавала», – плаче Марина.
За 17 років заміжжя дівчина не раз потрапляла до лікарні від рук свого коханого.
А що він? Він вибачався, навіть плакав, казав, що більше не буде, що в усьому винне спиртне. Марина ж мріяла, що той колись кине пити і все у них налагодиться. Та з’ясувалося, що тверезий чоловік ще гірший за питущого. Раз так вдарив її головою об асфальт, що та прокусила язика у двох місцях.
Повен рот і повне серце крові. Чи можна таке пробачити? Виявляється, можна. Чоловік запевняв, що зміниться, коли у них з’явиться ще одна дитинка. І вона повірила.
«Я бачила гарний приклад і в сусідів, і в моєї бабусі. Я бачила любов і хотіла теж її мати. Дивилася на людей, які мене оточують, і бачила, що можна жити по-іншому».
І її життя дійсно змінювалося з народженням дітей. Вона ставала сильнішою. Бо мусила.
Після цього Марина думала, що її вже нічого не зламає. Та коли з’явився синочок, жінка шість років училася жити з його діагнозом. Хлопчику було два місяці, коли її свій перевернувся вдруге. Гемофілія. Незгортання крові. Важка ступінь. Тоді, у 2008 році, в Україні ще не було ліків від цієї хвороби. Лікарі казали, що такі діти довго не живуть, а сину Марини взагалі давали 15% імовірності виживання.
У боротьбі за життя, жінка вступила у пацієнтську громадську організацію і присвятила роки тому, щоб в Україні з’явилися ліки від гемофілії.
Та кожного разу, коли Марина з синочком верталася додому з лікарні, там її зустрічав той самий чоловік – жорстокий і страшний. Він так і не змінився, попри всі свої обіцянки.
Відганяючи від себе страшні суїцидні думки, жінка навіть не підозрювала, що все буде навпаки і син врятує її.
«У 2017 році чоловік на Пасху дуже мене побив. Він був як звір. Він мене душив. І лише коли син прокинувся і побачив це все, він відпустив руку. Син мене врятував».
Тієї ночі Марина зрозуміла, що це вже точно кінець. Їй не було до кого звернутися за допомогою, тому вона просто написала про свою біду у Фейсбук. Зізналася, що має пенсію по інвалідності, якої ледь вистачає на життя, але дуже хоче жити, тому шукає будь-який прихисток.
І відгукнулася людина, в якої Марина орендує житло вже чотири роки і за дуже поблажливою ціною. До неї просто поставилися по-людськи і вона за це безмежно вдячна.
Розлучення з чоловіком було важким. Він переслідував, погрожував убити. І хвала Богу, що сьогодні поліція вже реагує на сімейні конфлікти, а не залишає жінок наодинці з тираном.
Марина знайшла роботу і змогла самостійно забезпечувати себе і двох дітей. Її сину вже 13. Більшість життя він провів у лікарні. Тепер, завдяки боротьбі своєї мами, він ходить до школи і живе повноцінним життям. А донечка… донечка виросла і сама стала мамою. Вона має доброго чоловіка, який любить її і їхню дитину. Вони щасливі. Марина теж. Вона ніколи не думала, що бути бабусею то таке щастя!
Зараз, оглядаючись назад, вона розуміє, що роками не могла вирватися з того кола насилля через страшний моральний тиск. Бо чоловік не лише бив, а й вселяв Марині думки, що вона самотня і нікому не потрібна зі своїми двома дітьми. Що вона просто не виживе без нього. А вона вижила. Голодувала, одягалася в секонхендах, просила допомоги у чужих людей, але вижила.
Послухати історію Марини можна в подкасті “Незламні” від Олени Горобець:
Нагадаємо, щоб привернути увагу до домашнього насильства, у соцмережах запустили помаранчевий флешмоб із тегом #16_днів_проти_насильства, до якого приєдналося чимало відомих кропивничанок, офісні колективи, школярі і студенти.
Читайте також: Що звикли замовчувати жінки – відверті історії кропивничанок
Відео – Катирина Мурована
Фото – Мирослава Липа