В експодружжя з Кіровоградщини виявили СНІД після розлучення. Чоловік не вижив

© luxxolab.com

Тетяна проживає у віддаленому селі Добровеличківського району. Розлучена. Із колишнім чоловіком вони прожили під одним дахом сім років, але потім їхні стосунки вичерпали себе. Минуло пів року, коли жінці повідомили, що в її колишнього СНІД і їй теж варто обстежитися.

Таня сидить в кабінеті «Довіра» Добровеличківської лікарні. Витирає піт з чола, поправляє волосся, потирає спітнівши долоні. Ці десять хвилин здалися вічністю, за які пролетіло життя. Надіялася, що буде втішний результат. Однак почула інше: «У вас ВІЛ!». У якусь мить здавалося, що втратить свідомість.

“У цей момент мені зателефонували з кабінету «Довіра» і попросили прийти. Я зустрілася поглядом з розгубленою жінкою. Привіталася і сіла навпроти. З цього моменту розпочалася наша розмова про те, що життя з ВІЛ не закінчується, що є безкоштовні ліки – АРВ-терапія, які потрібно приймати щодня. Таня зосередилася на моїх словах. Ми домовилися про соціальний супровід, адже сама вона не справилася б із діагнозом”, – розповідає Анна Мельниченко – соціальна працівниця проекту HealthLink за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Через кілька днів Таня поїхала в Кіровоградський обласний центр боротьби та профілактики ВІЛ/СНІДу, де здала додаткові аналізи. Діагноз підтвердився. Вона розпочала прийом ліків. Єдине, що її бентежило, як вона отримуватиме ліки, якщо проживає у віддаленому селі, а в місто Кропивницький їздити щоразу немає фінансової можливості. Тоді соціальна працівниця попросила не панікувати, а зателефонувала своїй колезі з благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький» Катерині Ігнатьєвій, яка, власне в межах проєкту «Безпечність, доставка, безперебійність», займається доставкою препаратів ВІЛ-позитивним додому. І це питання вирішилося на користь жінки.

“Минув місяць, як Таня приймає ліки. Вона вже оговталася, але той дзвінок знову нагнав паніку. Вона каже: «Помер її колишній чоловік від СНІДу. Я теж помру скоро…». У неї був сильний страх, що вона теж помре… Я почала пояснювати, що у нього був СНІД – остання стадія ВІЛ, а також купа супутніх захворювань. Він не лікувався, тому так… У Тані ще все життя було попереду. Кажу, що у вас є діти і онуки, які вас люблять, заради яких потрібно жити. Розпитувала, чи вбирає вона городину, як її господарство. І так слово за слово, через кілька дзвінків, її віра в себе повернулася”, – розповідає Анна Мельниченко.

На весну Таня планує переїзд в інший район, щоб почати життя спочатку. Вона вірить, що зустріне свою людину. І дякує соціальній працівниці, що в тяжкий період її життя, та підтримала її і навчила жити з ВІЛ.

Вікторія Семененко для Першої електронної газети

Поширити:

Залишити коментар:

коментар