Тетяна проживає у віддаленому селі Добровеличківського району. Розлучена. Із колишнім чоловіком вони прожили під одним дахом сім років, але потім їхні стосунки вичерпали себе. Минуло пів року, коли жінці повідомили, що в її колишнього СНІД і їй теж варто обстежитися.
Таня сидить в кабінеті «Довіра» Добровеличківської лікарні. Витирає піт з чола, поправляє волосся, потирає спітнівши долоні. Ці десять хвилин здалися вічністю, за які пролетіло життя. Надіялася, що буде втішний результат. Однак почула інше: «У вас ВІЛ!». У якусь мить здавалося, що втратить свідомість.
“У цей момент мені зателефонували з кабінету «Довіра» і попросили прийти. Я зустрілася поглядом з розгубленою жінкою. Привіталася і сіла навпроти. З цього моменту розпочалася наша розмова про те, що життя з ВІЛ не закінчується, що є безкоштовні ліки – АРВ-терапія, які потрібно приймати щодня. Таня зосередилася на моїх словах. Ми домовилися про соціальний супровід, адже сама вона не справилася б із діагнозом”, – розповідає Анна Мельниченко – соціальна працівниця проекту HealthLink за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
Через кілька днів Таня поїхала в Кіровоградський обласний центр боротьби та профілактики ВІЛ/СНІДу, де здала додаткові аналізи. Діагноз підтвердився. Вона розпочала прийом ліків. Єдине, що її бентежило, як вона отримуватиме ліки, якщо проживає у віддаленому селі, а в місто Кропивницький їздити щоразу немає фінансової можливості. Тоді соціальна працівниця попросила не панікувати, а зателефонувала своїй колезі з благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький» Катерині Ігнатьєвій, яка, власне в межах проєкту «Безпечність, доставка, безперебійність», займається доставкою препаратів ВІЛ-позитивним додому. І це питання вирішилося на користь жінки.
На весну Таня планує переїзд в інший район, щоб почати життя спочатку. Вона вірить, що зустріне свою людину. І дякує соціальній працівниці, що в тяжкий період її життя, та підтримала її і навчила жити з ВІЛ.
Вікторія Семененко для Першої електронної газети