Марина і Сергій одружені двадцять років. Мають міцний сімейний фундамент, спільний дім і затишок у ньому, статус у суспільстві, друзів і плани. У них двоє дорослих доньок, які живуть окремо. Та коли Сергій прийшов з лікарні і сказав дружині, що в нього ВІЛ-інфекція, здавалося це все розпалося, як картковий будинок.
– Я не знала, що робити і куди бігти. З ким мені про це поговорити – батьками, подругами, дітьми? Я нікому не могла відкрити своє серце і розповісти, що в ньому зараз відбувається. Я не хотіла, щоб на мого чоловіка показували пальцем, щоб від мене відвернулися знайомі. Одночасно я розуміла, що втрачаю його…, – розповідає про свої хвилювання Марина.
Сергій під час розмови сказав дружині, що у Добровеличківській районній лікарні медичні працівники порадили йому звернутися за моральною підтримкою до соціального працівника БО «100 відсотків життя. Кропивницький» Анни Мельниченко.
– Мариночко, давай їй зателефонуємо. Я теж не знаю, що мені робити… Чи можна з цим діагнозом жити? Чи це мій кінець? – пригадує ту розмову чоловік, який очікував підтримки від дружини, натомість вона теж потребувала допомоги.
Наступного дня соціальна працівниця консультувала їх окремо, приділяючи вдосталь часу кожному.
– У них розпочалися сварки. Навіть довелося спілкуватися з кожним окремо. Марина боялася втратити чоловіка, бо за ці двадцять років спільного життя, він – її світ. Сергій хотів жити і боявся інфікувати Марину. Я вислухала і почула кожного, дала поради. На наступну зустріч вони прийшли разом. У Марини тест показав негативний результат, вона була здоровою. Тоді я порадила їм знайти спільне хобі, щоб вони порадилися, як їм жити далі. Розповіла, щоб вони написали один одному звернення на окремих листках. Він їй, а вона йому. Вони так і зробили.
Коли на одній із консультацій вони зачитали свої звернення, там простежувалася турбота про власне здоров’я, глибше пізнання один одного, секрети у побутовому плані. Вони домовилися, що Марина кожні пів року буде проходити тестування на ВІЛ, а Сергій – буде пити АРТ-терапію, яка є гарантією повноцінного життя з ВІЛ. Вони обоє будуть стежити за здоров’ям. Це стало новим рядком у їхньому подружньому житті, – розповідає про надану допомогу сімейній парі соціальна працівниця проекту USAID HealthLink «Прискорення сталої відповіді епідемії ВІЛ/СНІД на Кіровоградщині» у Добровеличківському районі Анна Мельниченко
Марина та Сергій під час соціального супроводу зрозуміли наскільки потрібні один одному, наскільки цінний час, здоров’я, почуття. На весну вони запланували подорож Україною, адже є скільки прекрасних місць, які вони ще не відкрили для себе.
Нагадаємо, На Кіровоградщині видали збірку успішних історій людей з ВІЛ.