Важливо

Вдівець на війні і через війну: історія чоловіка загиблої військової з позивним “Кет”

До хати на околиці Знам’янки Кіровоградської області під’їжджає «швидка допомога». З неї поспіхом виходить фельдшер, перед ним крокує представник військомату. У руках військовий комісар тримає один лише папірець. За декілька хвилин Ніна Іванівна, мама старшого солдата Катерини Носкової, дізнається, що донька загинула на передовій.

Військової з позивним «Кет» не стало 16 серпня 2015 року. 26-річна дівчина загинула у районі Горлівки. У момент, коли почався мінометний обстріл, зв’язківиця 57 ОМБр допомагала пораненим побратимам, і, врешті, сама отримала поранення, несумісне з життям.

Через майже п’ять років після трагедії на фронті досі залишається її чоловік Любомир Сташкевич. Його історію про те, чи є речі, які можна пробачити, і як воно – бути вдівцем через війну і на війні записали журналісти Радіо Свобода, повідомляє Перша електронна газета.

Ніколи й нікому

«Агов, хлопці! Покличте сюди «Чіпа»! Любчика, ага!» – на одній з позицій 56 ОМБр каже старшого віку офіцер. Тут, в районі Донецького аеропорту, останнім часом активізувалися снайпери російських гібридних сил. А ще відносно нещодавно бойовики угрупування «ДНР» застосовували танк.

2634BF87 80B8 47F4 89E6 4F20B480EFD2 w1597 n r0 st

29-річний сержант Любомир Сташкевич служить у 56-й бригаді вже четвертий рік. Круглолиций та усміхнений військовий з шапкою, що прикриває тільки верхню частину голови, спускається на прохання офіцера у відносно безпечний бліндаж. Його щоки розпечені морозом, погляд втомлений – каже, намагався трохи відпочити після нічного чергування.

«На війну, – пригадує Любомир, – першим вирішив йти я. Тоді з Катею ми вже були заручені, одружилися трохи згодом. До початку подій на Донбасі дружина працювала на пошті, я був кранівником на залізній дорозі. Звичайна собі родина – як всі. Я мав досвід строкової служби, тому цілком логічно отримав повістку. Щоправда, мобілізували не одразу – на раз четвертий я прийшов у військомат і сказав: «Або давайте вже забирайте, або більше не буду побивати пороги».

Любомира мобілізували у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Майже одразу про своє рішення йти на війну оголосила і Катерина. Дівчина не змогла сидіти вдома, поки чоловік воює: лишила тоді 4-річного сина Тимофія на маму, підписала контракт з кіровоградською 57-ю бригадою, і вслід за Любомиром вирушила на фронт.

D4333D5B FE3B 490E BA8E 492B773C0AAD w1597 n r0 st

«Я намагався її відмовити. Але, знаєте, є такі люди зі стержнем, які точно зроблять те, у чому впевнені. От Катя була з цих сильних особистостей. Я мав поважати її вибір. І поважав», – продовжує військовий.

Поки Любомир воював у складі десантної бригади у Луганській області, Катерина разом з піхотою служила приблизно там же, де ми тепер говоримо з її чоловіком. Про війну пара майже не розмовляла – зідзвонювалися, запитували одне в одного, як справи, і швидко прощалися, поки не почалася чергова перестрілка.

Про мінометний обстріл в районі Горлівки 16 серпня 2015 року і страшне «множинні осколкові поранення, Катя, на жаль, загинула» Любомир дізнався прямісінько на передовій. Поки військовий комісар передавав його тещі лист з найболючішим на світі повідомленням, чоловік уже опізнав Катерину. Зв’язківицю ховали у закритій труні.

«Після Катиної загибелі і потім моєї демобілізації я ненадовго повернувся додому. Вирішив деякі документальні справи, а потім підписав контракт. Не приховую, за кого і через що тут воюю. Так, мною, у тому числі, керує помста. Може, хтось скаже, що це погано, проте, ніхто не сперечатиметься з тим, що є речі, які неможливо пробачити. Загибель дружини – це те, що я не пробачу нікому й ніколи», – підкреслює сержант.

Коли пара почала жити разом, сину Катерини Тимофію було усього декілька місяців. Зараз малечі уже вісім років. Хлопчик називає Любомира виключно татом. Іншого батька у нього немає і бути не може.

Нині за тепер уже школярем доглядає мама загиблої зв’язківиці Ніна Іванівна. Жінка є офіційним опікуном онука. Тим часом, Любомир старається щодня спілкуватися з Тимофієм, і продовжуватиме виховувати його, як тільки повернеться додому.

E37C8809 BCB6 4E12 9F23 D558DF2D8F9C w1597 n r0 st

Декілька років тому син Катерини Носкової замість мами отримав орден Народний Герой. Його портрет, зроблений фотографом Романом Ніколаєвим, облетів увесь світ. На фото хлопчик з зовсім недитячим поглядом та нагородою зі срібного тризуба на червоно-чорному кріпленні ніби й сам говорить: «Я не пробачу нікому й ніколи».

Нагадаємо, на фасаді НВК ЗОШ №2 у Знам’янці відкрили меморіальну дошку на честь колишньої учениці школи Носкової Катерини Володимирівни, яка загинула під час мінометного обстрілу поблизу Горлівки. “Кет” віддала своє життя у серпні 2015 року, рятуючи трьох побратимів.

Історію жінки-солдата 17 батальйону Катерини Носкової читайте тут.

Читайте також: Я буду солдатом, як мама: історія маленького сина героїчної “Кет”, яка обміняла своє життя на порятунок побратимів

Поширити:

Залишити коментар:

коментар