Уперше за всю історію української освіти школи отримали реальну можливість залучати кошти на свій розвиток, не сподіваючись на Київ чи місцеву владу. Новий закон «Про освіту», що набув чинності 28 вересня 2017 року, дав їм фінансову автономію та можливість залучати кошти для свого розвитку із різних джерел: державного та місцевого бюджетів, від програм міжнародної технічної допомоги та надаючи платні послуги. Однак досі нею скористалися лічені заклади.
Про причини цього і недооцінені законодавчі можливості розповіла Алла Волошина – голова обласної громадської організації КОО ВГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення», яка займається саме інформаційно-навчальною кампанією щодо фінансової автономії навчальних закладів у Кіровоградському регіоні та по всій території України.
Перш за все вона зауважує, що освітню галузь тривалий час недофінансовують, а брак коштів напряму впливає на якість освітніх послуг. Отже, діти, які проживають у малих містах, селах і селищах, не можуть реалізувати своє право на отримання якісної освіти. Про вільний і рівний доступ до неї зараз не йдеться взагалі. Якщо взяти об’єктивні дані – результати ЗНО навіть із базових предметів – у школярів із містечок і сіл бали у півтора-два рази нижчі, ніж в однолітків із великих міст. Тож про якісну освіту в усіх школах країни мова йти не може. Міжнародні дослідження свідчать: щойно збільшується фінансування і школи стають фінансово автономними, якість навчання підвищується автоматично.
– Оновлений закон про освіту дає чудову можливість навчальним закладам залучати ресурси на свої потреби, – продовжує пані Алла. – Робити це можна і завдяки створеній громадській організації при школі, і, наприклад, структурі, що надаватиме бізнес-послуги. У першому випадку можна створити, наприклад, благодійний фонд із прозорою структурою і фінансуванням.
Зараз директор школи повинен стати менеджером. Він має бути гарним господарником, який точно знає, чого потребує його школа, як сформувати із педколективу команду тощо. Вчитель же мусить бути майстром, як художник. На базі міністерської програми він може створювати свою, орієнтовану на своїх учнів: моделювати, варіювати методи навчання, переставляти дисципліни, інтегрувати навчальні курси тощо. Тут усе залежить від талановитості й кваліфікованості педагога. В яких умовах він може творити? Коли задоволені базові потреби: гідна оплати праці, гарні умови роботи і подібне. Ось зараз завдяки законодавцю школи мають максимальний рівень свободи за весь час незалежності, який дає можливості задовольнити потреби вчителя у повазі і довірі до його роботи, а у школі створити атмосферу любові і комфорту для учня.
– Як згадана умовна громадська організація може залучити кошти для школи?
– По-перше, вона може залучати донорські гроші. Так само, як і благодійні внески меценатів, у прозорий спосіб. Але для цього має бути стратегія і повна прозорість фінансів. А щодо бізнесових послуг… Заклад може, скажімо, надавати в оренду свої приміщення. У Тернополі, наприклад, ще до ухвалення закону школам надали фінансову самостійність. І директори зуміли зробити частину приміщень привабливими для підприємців. Через тендер надали в оренду шкільні їдальні, куди встановили сучасне обладнання. Підприємець годує дітей смачною, безпечною і різноманітною їжею. А після закінчення уроків – працює на себе, виготовляючи якісь напівфабрикати чи щось інше для інших споживачів. Варіантів – чимало.
Алла зауважує, що коли є один господарник, завжди є ризик, що отримані кошти будуть використовуватися неефективно, не на розвиток справи, а на інші потреби. Тому закон і передбачає створення піклувальних наглядових рад. Вони допомагають менеджменту закладу формувати стратегію розвитку, залучати, знов-таки, ресурси на її реалізацію і контролювати керівництво. Ця рада має право перевіряти і фінансову діяльність, і якість надання освіти. Для цього вона може проводити перевірку, за результатами якої має право клопотати перед засновником (місцева рада) про зняття з посад або преміювання керівника навчального закладу.
– Як формуються такі ради?
– Законом про освіту визначено, що до них не входять працівники закладу освіти та учні, далі цей список не деталізується. Коли ми формували примірне положення про ради, зазначили, що до них також можуть увійти депутати, представники відділу (управління) освіти, благодійники і представники громадських організацій як люди, які мають досвід залучення коштів, формування стратегії і знаються на питаннях прозорості. Повинні входити до рад і батьки.
– Є приклади успішної фінансової автономізації?
– Поки цей процес не набув масового руху. Але сильні територіальні громади включаються. Такі як Тростянецька на Сумщині, а у нас – Добровеличківська, Помічнянська, Тишківська. Ми їм допомагали прийняти положення про піклувальні (наглядові) ради. Добровеличківська ОТГ першою в області створила їх. Там ухвалили положення про них, яке «пройшло» місцевий депутатський корпус. Перший крок зробили. Другий – формування рад на прозорих умовах і конкурсі. Зауважмо, що вони – абсолютно незручний для адміністрації закладу орган, не такий, як батьківський комітет. На жаль, цього там не зробили. Раду сформували, але умови і процедуру при цьому не дотримали. От ми й далі з ними працюємо. І я думаю, що невдовзі ситуація там все ж вирівняється. Основна проблема – протистояння між головою тамтешньої ради і громадськістю. Саме таке емоційне ставлення один до одного, особистісна складова стосунків не дозволяє процесу рухатися. Тут треба домовлятися, переступати через власні амбіції… А через цю метушню забувається, що в центрі цього процесу стоїть дитина. І навчальний, і фінансовий процеси мають обертатися навколо потреб дитини, яка прийшла отримати знання. Та зробити це вона зможе в умовах щастя й любові. Ну не може нещаслива учителька передати свої знання, добро й любов учневі.
Візьмімо досвід Польщі. Там так само проходили цей етап становлення освіти – відпускання шкіл у вільне плавання. І зараз у гмінах (аналог наших об’єднаних територіальних громад – ред.), навіть у малесеньких, такі школи, що їм позаздрять наші київські приватні! При них діють точно такі самі піклувальні ради, які залучають кошти. Пречудові умови навчання, можливості реалізації для педагогів і підвищення якості освіти у рази!
– Школи ніби мають гарні інструменти для отримання коштів і самостійного їх використання, але не хочуть ними скористатися. Чому?
– Треба переформувати свідомість. Адміністрації шкіл ніколи не мали такого досвіду самостійного господарювання, формування реальних стратегічних планів розвитку навчального закладу. Взяти стільки свободи дуже страшно. Управління освіти не завжди хочуть «відпускати» школи також через усталену свідомість і переходити на горизонтальні зв’язки – не командувати, а допомагати, бути не начальником, а партнером.
Алла Волошина вважає, що новими грошовими справами мають займатися створені при навчальних закладах фінансово-господарські відділи. У великих школах створити їх не є великою проблемою. Малокомплектні ж можуть скористатися допомогою ведення бухгалтерських справ зовні.
– Проблем у школах – чимало. Візьмімо дуже конкретне питання, що зараз спало мені на думку. Чи може ця автономія вирішити проблему великих класів? Найгеніальніший вчитель не в змозі дати глибокі знання 30 учням.
– Школа може це зробити. Що для цього треба? Знову гроші. І школа може залучити їх стільки, скільки потрібно. Знайшли кошти, найняли додатково учителів – зменшили кількість учнів у класах. Ніхто не забороняє це робити.
З іншого боку, ресурси треба залучати на щось конкретне. Підприємець не приходить до банку і не говорить: мені треба гроші для чогось там такого. Банк вимагає плану: на що конкретно позика, на який час тощо. Так само меценати і програми міжнародної технічної допомоги готові надати кошти, але просять показати, як і на що вони будуть витрачатися. Всі ж ми знаємо, що використання «благодійних» батьківських грошей час від часу спричиняє скандали, адже батьки не знають, куди вони йдуть. Звіти про це, якщо і є, – формальні. Відсутня плановість, школи не бачать перспектив свого розвитку. Скільки не дай – все в пісок. І дітям, що найгірше, від цього краще не стає.
Привести до порядку менеджмент, задіяти інший формат відносин між школою і батьками, депутатами, відділом освіти, громадою. Діалог! Школа повинна розповісти, чого вона прагне і хоче досягнути, яких дітей і з якими навичками і знаннями вона бачить на випуску. А зараз, на жаль, школа – це територія нещастя. Нещасливі педагоги, нещасливі діти, яких зібрали у величезні класи і тримають по сім уроків. При цьому вони не знають, як застосувати надбані знання в житті.
– Чи відчуваєте, що крига все ж скресне і дасть старт вільному плаванню?
– На сто відсотків. Торік восени ми спілкувалися із директорами шкіл Кропивницького на тему фінансової автономії за круглим столом. Розповідали вони про свій невдалий досвід автономії, про те, наскільки їм важко працювати із батьками. Казали навіть, що в них ресурсів вистачає на все. Але водночас знайшлося кілька директорів, які загорілися цією ідеєю. До слова, різного віку. Ми їм допомагали підготуватися до формування піклувальних рад, залучення донорських ресурсів тощо. Але процес зупиняється, коли починаємо працювати із міською радою. Її позиція така: сформуйте положення про наглядові (піклувальні) ради, попрацюйте над ним з управлінням освіти, і тоді ми його ухвалимо. Управління каже «так… але трохи не на часі». Положення зрештою розробили, але, кажуть посадовці, потрібно уточнювати формулювання. За результатами того ж круглого столу, керівники шкіл мали надати свої рекомендації до положення. Чи подавали вони їх і які саме, нам не відомо…
Принаймні декларативно нам не відмовили, але процес гальмується. Проте я маю надію, упевнена, що міська влада зацікавлена в щасті дітей. Якби не було прикладів Добровеличківки, Помічної і Тишківки, ми б вважали, що такий процес не можливий. Але там, де громада усвідомлено взяла на себе відповідальність за економічний розвиток, за формування можливостей і якість свого життя, там же вона взяла відповідальність і за дітей. І процес пішов. Тож нині названі ОТГ є прикладом для Кропивницького.
Фінансова автономія шкіл – це про щастя наших дітей та якісну середню освіту для них не залежно від місця проживання та соціального статусу сім’ї. До речі, нашу діяльність підтримує Міжнародний фонд «Відродження».
Кіровоградська обласна організація Всеукраїнської громадської організації «Асоціація сприяння самоорганізації населення» допоможе усім охочим встановити дієву фінансову автономію шкіл. Ми завжди відкриті до співпраці. З нами можна зв’язатися у соціальній мережі Facebook або написати на мейл infoapsoa@gmail.com
Ігор Крушеницький, Нова Газета.