Оренда, а не купівля – на такий гачок шахраїв фінансового лізингу потрапила родина з Кіровоградщини, яка мріяла про власне авто. А замість того, щоб придбати автівку у кредит, підписали лізингові документи і фактично винайняли автівку. Як на шляху до втілення мрії про авто не потрапити в халепу через фінансовий лізинг?
Перша електронна газета спільно з ГУ Держпродспоживслужби у Кіровоградській області продовжує розповідати про те, як не потрапити на гачок шахраїв.
Історії, законодавство та права споживача - у серії публікацій "Споживач має право".
Гачок купівлі «сьогодні і зараз»
Подружня пара давно мріяла про власну автівку. Особливо переймалась дружина Світлана, адже її давня знайома вже другий рік за кермом. Це так зручно: до батьків завітати з дітьми, не прив’язуючись до громадського транспорту, закупки необхідних продуктів і товарів на тиждень зробити і не повертатися додому обвішаною торбами, подорожувати на власних колесах. Чим їхня родина гірша?
Правда, доходи у них з чоловіком невеликі, тож дороге авто не по кишені. Але батьки обіцяли допомогти, тому щось із моделей ВАЗу – цілком хороший для подружжя варіант. А тут ще й надворі завесніло, сама природа налаштовувала на щось нове: емоції, враження, подорожі. От жінка і вирішила зробити чоловікові сюрприз і поїхала до обласного центру в один із автосалонів.
Її зустрів чемний компетентний чоловік, який за професійною розмовою про переваги авто та послуги, що надає компанія з фінансового лізингу, яку він представляє, запропонував укласти угоду.
От тут би мрійниці про власне авто зупинитися, засумніватися, можливо, звернутися за консультацією до управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області. Проте бажання «сьогодні і зараз» перемогло. Не втримала від підпису навіть назва документа – договір фінансового лізингу, який запропонували підписати, замість договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Споживачка повинна була сплатити аванс – 25000 грн, і спершу Світлана погодилася на цю умову. Однак увечері того дня передчасна радість від уявної вигоди зійшла нанівець — інтернет ряснів негативними відгуками про компанію, десятки розгніваних клієнтів у коментарях мало не проклинали той фінансовий лізинг. Ледь не плачучи Світлана розповіла про все чоловікові. Він, прочитавши умови договору, обурився, бо в одному з пунктів (тому, який майже завжди друкують дуже дрібним шрифтом та заплутано формулюють), зазначено, що при розірванні договору лізингоотримувач сплачує доволі великий адмінплатіж, який йому не відшкодовується й не повертається. Таким чином подружжя на рівному місці повинно було втратити майже третину від суми договору.
Чим лізинг відрізняється від кредиту?
Начальник управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області Віра Сухопарова зазначає, що подекуди такий різновид фінансової допомоги як лізинг здається навіть привабливішим за кредит і на перший погляд зовсім не лякає. Особливість укладених правочинів фінансового лізингу полягає в тому, що вони сконструйовані у Цивільному кодексі України як двосторонні та оплатні. Лізингові відносини регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг», та питання в тому, що договори фінансового лізингу не є правочинами споживчого кредитування у визначеннях законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування».
Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються якраз Законом України «Про фінансовий лізинг», а саме: за договором фінансового лізингу лізингодавець (без спеціальних термінів не обійтися) зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). За нормами Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.
Згідно зі ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги Закону України «Про фінансовий лізинг» у частині нотаріального посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відносини ж, що виникають у зв’язку з договором споживчого кредитування, регулюються положеннями Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, що встановлюються законами України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», а саме: споживач – фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживчий кредит (кредит) – грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від цього договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
“Тобто, укладаючи споживчий договір, громадянин (споживач) отримує грошові кошти на придбання безпосередньо для власного користування товарів (робіт, послуг), а, укладаючи договір фінансового лізингу, фактично укладає договір найму транспортного засобу (інших товарів), за який необхідно сплачувати численні лізингові платежі: комісію за організацію договору фінансового лізингу (як правило, 10% від вартості лізингу), авансовий платіж (обов’язковий платіж, зазвичай 23% від вартості лізингу), комісію за передачу предмету лізингу (як правило, 3%), комісію за супроводження договору фінансового лізингу, лізинговий періодичний платіж (щомісячний платіж)”.
Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Це гарантує стаття 15 Закону України «Про захист прав споживачів»— до моменту придбання послуги чи товару.
Прикро, що таких, як Світлана, «автомрійників, що потрапили в халепу», немало. Тому хочеться нагадати: споживачам необхідно знати свої права, своєчасно звертатися за консультаціями та, зважаючи на обставини, не втрачаючи час, відстоювати свої права у судовому порядку.