До «Першої електронної газети» звернувся Сергій Грибович із проханням розібратися з проблемою у шкільному навчальному закладі.
«Двоє моїх дітей навчаються у Кіровоградській гімназії імені Шевченка, – розповів чоловік. – І ось нещодавно директор цієї гімназії зібрала частину батьків на збори і повідомила, що у зв’язку з ситуацією в країні з Міністерства освіти надійшов лист, який рекомендує: з метою забезпечення безпеки перебування дітей в навчальних закладах, посилити контроль, за їх переміщенням територією школи, входом та виходом до приміщень.
Керівник школи наполегливо «запропонувала» коштом батьків встановити у гімназії тривожну кнопку. Але при цьому мова чомусь не йшла про справжні заходи безпеки та посилення контролю за рухом дітей – огородження входів і виходів. Перекриття воріт з боку вулиці Шевченка, спрямування потоку дітей і батьків, повз вахтерів в старому та новому корпусах школи. Посилення контролю за перебуванням сторонніх осіб та відвідувачів на території навчального закладу. Адже хто заходить і виходить із навчального закладу – невідомо, – наголосив батько. – Більше того, у приміщені школи розташоване кафе, та «алкогольний майданчик» біля сходів у новий корпус! А на території школи (ворота з вулиці Шевченка) – магазин тканин. Тож без особливих проблем до школи може потрапити будь-хто.
На прохання батьків, запропонувати декілька варіантів забезпечення, насправді зовсім не зайвої, безпеки, у відповідь почули: вже вирішено – кнопка і все. А уявіть ситуацію: натискається кнопка приїздить наряд охоронців, люди в формі, в касках, забігають до школи зі зброєю – автоматами! І ганяють коридорами і кабінетами! Як їм зорієнтуватися, де саме вони потрібні? Це ж не банк чи обмінник валют, в яких один вхід і приміщення має невелику площу? Які спогади залишаться у дітей про навчання? Саме тому, батьки пропонували запросити спеціалістів міського відділу освітити, представників охоронної структури, для більш детальних пояснення, як саме має функціонувати дана система «тривожної кнопки» чи вона ефективна в умовах використання в навчальних закладах. Отримати від професіоналів рекомендації. Адже радіус дії брелока – до 30 метрів». – пояснив Сергій Грибович.
Чоловік зазначив, що особисто пропонував звернутися до органів міліції, охоронних структур, міської влади з проханням забезпечити охорону дітей державним коштом: «Адже школа – це державний заклад, приміщення якої є комунальною власністю. І логічно було б, що державна міліція забезпечить охорону дітей за рахунок власних ресурсів. Мою пропозицію – проігнорували». Батьки також наголошували і на тому, що незабаром літні канікули і доцільність збору коштів для встановлення кнопки викликає у них великі сумніви.
«Директор школи озвучила й приблизну суму вартості кнопки – дев’ять тисяч гривень. Зібрати запропонували – готівкою, як найшвидше, не згодних, з її слів – не повинно бути! І це лишень саме встановлення, а ще ж потрібно платити кожен місяць за обслуговування, – продовжив розповідь батько. – На сьогоднішній день у школі вжито наступні заходи безпеки: о 8.30 зачиняються вхідні двері старого корпусу і будь-хто – спокійно заходить на територію школи у ворота з вулиці Шевченка. У гімназії навіть немає у дворі жодного дитячого майданчику, воріт для футболу, турніка, чи навіть гойдалки. Там такі ями у асфальті, що діти бігаючи збивають собі постійно ноги.
То чому зараз не йде мова про те, щоб заасфальтувати подвір’я, зробити для дітей майданчик. Тим більш – незабаром буде працювати літній шкільний табір. А натомість батьки мають витрачатися на «кнопку». І ще не факт, що вона дійсно врятує наших дітей. Найцікавіше, коли вже збирали батьківські збори інших класів, то мова ішла про суму вдвічі меншу за названу вперше. Більшість батьків «добровільно» погодилася на цю послугу і написали заяви, що просять директора встановити цю кнопку. Але я не розумію її доцільності. Чому гроші збирають готівкою? Чому не на розрахунковий рахунок школи? Питання без відповідей», – наголошує Сергій Грибович.
Також чоловік розповів, що, не зважаючи на відмову, його і надалі запитують у школі, коли він здасть гроші на тривожну кнопку. Директор закладу навіть запросила батька на розмову, та на зустріч пішла його дружина. Сергій запевняє, що очільниця гімназії навіть не намагалася вислухати думку батьків, пояснити доцільність збору коштів, відмовилась пояснити куди вони будуть витрачені і як саме буде діяти тривожна кнопка, а натомість «перейшла на особистості».
Кореспондент Першої електронної газети зустрілася із директором гімназії імені Шевченка Галиною Войною.
« Ми дійсно плануємо встановити тривожну кнопку у гімназії, – підтвердила директор, – але ніхто нікого не змушує здавати на це кошти. Ось 700 заяв батьків, які погодилися на встановлення кнопки. І це все відбувається добровільно.
Встановлюватиметься тривожна кнопка біля вахтера. До неї у комплекті йтимуть брелоки, що діятимуть на відстані 30 метрів. Забезпечуватиме ці послуги державна служба охорони. У старшій школі всі батьки погодилися і найближчим часом там кнопку встановлять. У молодшій школі лишень родина Грибовичів відмовилася, і через це ми не будемо встановлювати там тривожну кнопку. На зборах про гроші взагалі не йшла мова. Адже ми тоді ще не знали, скільки буде вартувати установка та обслуговування цієї послуги. Зараз у нас на кожній перерві чергують учителі, працює вахтер. Але якщо батьки захотіли подбати про своїх дітей і додатково встановити таку кнопку, то це їхнє право. Я також намагалася поговорити із дружиною Сергія, але нічого з того не вийшло. Натомість вони звели на мене наклеп».
Що ж до додаткового огородження школи, аби люди, зайшовши у магазин тканин, відразу не могли потрапити на територію гімназії, директор розводить руками. Говорить, що це компетенція міськради і вона нічого не може вдіяти.
Вчителі початкових класів Тетяна Вдовиченко і Юлія Зозуля стверджують, що жодного конфлікту між батьками під час обговорення можливості встановлення тривожної кнопки не було.
Ситуація в Україні дійсно лякає. Особливо батьків, які віддають своїх дітей у школи, садочки чи у виші. Адже немає упевненості зараз ні у чому. І можна зрозуміти ті сім’ї, які забажали встановити тривожну кнопку в гімназії. Це – немов якась гарантія, що їхня дитина живою та здоровою повернеться додому. Але чи стовідсотково – питання риторичне. І кожен із батьків має право вирішувати, наскільки кнопка потрібна їхнім дітям. А з думкою батьків мають рахуватися всі: як дирекція навчальних закладів, так і батьківські комітети. Можливо, потрібно більше роз’яснювати плюси і мінуси подібних нововведень. І, звичайно ж, шукати компроміс.
Тетяна Пташник для Першої електронної газети