В одному зі своїх інтерв’ю для “Газети по-українськи”, письменниця і громадська діячка з Кіровоградщини говорить про те, що не потрібно чекати проходу умовної Європи, аби навести лад у країні. Європейці зацікавлені в тому, щоб українці займалися ремонтом та миттям унітазів – зазначає письменниця.
За три роки в Україні з’явилося сильне громадянське суспільство?
Люди не просто стали патріотами. Змінилася свідомість. Ми почали розуміти якісь глибинні речі, реальні причини зла в державі. І що мені дуже цікаво спостерігати — наше суспільство випереджає у своєму розвитку владу. Таке враження, що громадяни не йдуть за своїми лідерами, а навпаки підштовхують їх, як воза під гору.
Законопроекти про мову, які були подані у Верховну Раду, теж ініціатива суспільства.
Якби на те воля політиків, вони б і досі не піднімали мовного питання. Два роки нова Верховна рада мовчала і не вирішувала проблеми, наче її не існує. Однак проблема мови існує, особливо в освіті та у сфері обслуговування. Зачастили випадки сварок в магазинах та ресторанах, до бійок доходить через відмову обслуговувати україномовних громадян українською. Батьки стали вимагати викладати у школах українською мовою предмети, які раніше викладалися російською. Почалися хвилі незадоволення у соціальних мережах. А законодавча база така, ще не вирішує питання. То ж суспільство взяло депутатів за шкірку: та сідайте вже і пишіть нарешті цей закон. Останнім часом питання в суспільстві назрівають швидше, ніж встигають на це реагувати політики.
Чому ми бачимо досі катастрофічну ситуацію в країні?
Не тільки тому, що в цьому зацікавлена Росія. Ми самі винні. Ми не можемо дійти згоди між собою та навести лад у своїй країні. Як той рак, лебідь і щука в одній упряжці.
Є й така думка, що це хтось нам прийде і зробить порядок, наприклад, Європа. Але не варто мати ілюзії щодо європейських країн. Так, з одного боку їм потрібна спокійна Україна. Для чого їм війна по сусідству? Це страшно. З іншого боку, для чого їм ще один міцний розвинений сусід у нашій особі? Їм треба, щоб ми приїжджали, мили унітази, робили ремонти. Вони зацікавлені у тому, щоб ми й далі на них працювали.
Європейські країни мають і свої територіальні інтереси в Україні?
Я зараз з великим переживанням прочитала геополітичний прогноз Американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor. В інтернеті зустрічається критика цих прогнозів, однак вони збуваються. Ці прогнози замовляють президенти інших країн, великі бізнес-корпорації, щоб розуміти, куди і як їм рухатися, як будувати внутрішню і зовнішню політику у зв’язку з процесами у світовій політиці. Мені дали почитати такий прогноз про геополітичні процеси у світі на ближчі роки. У ньому стратфорці передбачають у 2020 році початок фрагментації Росії, що послабить її позиції. У зв’язку з цим зміститься геополітичний вектор і особливої ваги набудуть Польща, Румунія та Угорщина. В прогнозі говориться, що ці країни захочуть поставити перед Україною питання про повернення їхніх територій, які відійшли до України в результаті перерозподілу після ІІ Світової війни.
Передбачають у 2020 році початок фрагментації Росії, що послабить її позиції. У зв’язку з цим зміститься геополітичний вектор і особливої ваги набудуть Польща, Румунія та Угорщина. Ці країни захочуть поставити перед Україною питання про повернення їхніх територій, які відійшли до України в результаті перерозподілу після ІІ Світової війни
Почитавши це, можна, звісно, сказати: маячня. Але давайте про всяк випадок перевіримо, а що ж у нас там з тими територіями, про які говориться в прогнозі. Візьмемо, наприклад, населені пункти, які на Закарпатті межують з Угорщиною. На Закарпатті частина дітей вчиться у школах з угорською мовою навчання. За сьогоднішніми офіційними даними Міністерства освіти 68 відсотків випускників шкіл з угорською мовою навчання не володіють українською мовою, а це значить, що навчатися далі і опановувати професію в Україні ці діти не зможуть. Приїжджаємо в те саме Берегове і бачимо багато угорських вивісок, культурологічні заходи, які фінансує Угорщина. Нещодавно показали сюжет про ТБ про ремонт доріг на Закарпатті за кошт Угорщини. В одній з газет вийшла стаття про те, як в школах з угорською мовою навчання угорський уряд платить допомогу українським батькам на кожного учня приблизно дві тисячі гривень і українці надають перевагу цим школам. Подруга нещодавно розповіла, як побувала на Закарпатті і хотіла поселитися в готелі, то українською мовою її уже й не зрозуміли. А тепер оці дані накладімо на стратфорський прогноз.
Сценарій можливого відділення цих територій реальний?
Уявімо собі, що через кілька років у тому ж Закарпатті хтось захоче провести референдум, як провели в Криму і на сході України, то я і не знаю, яке приймуть рішення місцеві меншини, які уже сьогодні сплять і бачать себе в Угорщині. А тепер до цього всього запитаємо себе, зовсім недавно які країни в ПАРЄ виступили проти нашого мовного законопроекту, який підсилює українську мову в Україні? Як не дивно, це Угорщина, Румунія і Польща, згадані в прогнозі. У нас насправді назріває ще одна, а то й не одна, проблемна точка, така, як на Сході.
Ми з активістами писали листа президенту України з проханням скликати нараду РНБО з розроблення плану дій, як себе убезпечити від подібної ситуації на західному кордоні. Стратфор її вже передбачає. На жаль, ми відбулися відпискою і це питання зависло.
Яких заходів варто вжити?
Чому б Міністерству освіти не забити в усі дзвони про те, що є така проблема. Не вистачає на Закарпатті вчителів української мови? Стимулюйте їх, щоб вони туди поїхали: дайте доплату, забезпечте їх житлом. Міністерство культури може свої культорологічні заходи провести, вистави, фестивалі, кінопокази, книжкові форуми, та що завгодно. Кажуть, у деяких селах і містечках два прапори висять — один український, а другий угорський. Населення готове інтегруватися в угорське суспільство в будь-яку хвилину. А що Україна робить для того, щоб посилити там наші позиції?
У деяких селах і містечках Закарпаття два прапори висять — один український, а другий угорський. Населення готове інтегруватися в угорське суспільство в будь-яку хвилину
Через байдужість влади ми втратили Крим і Донецьк з Луганськом. Кажуть, що населення Криму і сходу були проти жорсткої українізації, яку проводила влада. Хочу запитати, і де ж та українізація, та ще й жорстка? В Криму була лише одна українська школа на весь півострів. Може там звучали українські радіохвилі? Жодної. Насправді ми маємо результат відсутності української політики.
Ви місяць відстежуєте, якою мовою у нас обслуговують у магазинах?
Уже скоро 30 років, як я прошу в магазинах обслуговувати мене українською мовою. Раніше я лояльніше до цього ставилася: попросила, мені відмовили, “облизалася” та й пішла. Загострилося питання у зв’язку з війною проти нас Росії. А от місяць тому я вже просто не витримала. Мене так дістала продавчиня. Я її запитала, чи знає вона українську, вона відповіла ствердно, але продовжувала обслуговувати мене російською, не звертаючи уваги на мої неодноразові чемні прохання. Ну Ви уявляєте, щоб німця в Німеччині відмовлялися обслуговувати німецькою, чи італійцю в Італії відмовили в обслуговуванні італійською? Дістали мене такі відмови в Україні. В результаті я швергицьнула рештою, яку поклала на стіл касирка. Так, я проявила агресію. Але почекайте, скільки українці будуть ангелами? Не можна ж по нас їздить все життя. Три дні ходила і думала, писати чи не писати про це у Фейсбуці. Соромилася. Виставляти себе непривабливо ніхто не хоче. Але я відважилася обговорити ситуацію. Звісно, полилось дуже багато бруду. Але й почалася хвиля обговорень — люди стали розповідати про подібні випадки: як вони вимагали українською, як їм відмовляли, як ледве до бійок не доходило. Просто люди раніше замовчували. А це прорвало.
Повний текст розмови з Ларисою Ніцой читайте у № 360 журналу “Країна” від 23 лютого 2017 року.
Автор: Валерія Радзієвська, Gazeta.ua