Письменника-земляка, лауреата Шевченківської премії Григорія Гусейнова добре знають і люблять у нашому місті. Тут він презентує усі свої книги, зустрічається зі студентами, з вчительськими аудиторіями, з журналістами. Отож, нинішня зустріч у обласній науковій бібліотеці імені Д.Чижевського, де зібралися прихильники творчості письменника, була так само теплою, майже родинною. Цього разу він презентував останній восьмий том краєзнавчої антології «На землі на рідній», солідну, по-європейськи видану збірку «Між часом і морем. Колекція невигаданих історій» та роман «Одіссея шкіпера та Чугайстра».
Останню книгу уже дехто з кіровоградців встиг прочитати. Федір Шепель, наприклад, уже ділився враженнями про неї з автором. Григорій Гусейнов – найперше краєзнавець. За влучним висловом доктора філології Володимира Панченка, він заселив наш степ, який багатьом після безликої радянської епохи здавався справді диким полем, цікавими непересічними персонажами, ніби ожививши у нашій уяві тих людей, які тут колись творили, діяли, любили. Його багатотомник «Господні зерна», за який він і був удостоєний Шевченківської премії, це – багатюще фактологічне джерело знань про рідний край, яким для Григорія Джамаловича є і Криворіжжя, де він багато років мешкає, і Кіровоградщина, звідки він пішов у світи.
Багато подорожуючи і невтомно збираючи краєзнавчі матеріали, Григорій Гусейнов пише тексти, які не можна назвати чистою документалістикою. Вони пронизані невидимою художньою енергетикою і незважаючи на деяку розкиданість та розхристаність (як зауважив доктор філології Григорій Клочек), незмінно беруть у полон читача.
Як автор поєднує документалістику і художність? Очевидно, на рівні інтуїції, як сказав сам Григорій Гусейнов, його книги виростають із каменя у душі. Наприклад, ті ж «Станційні пасторалі» постали із давньої дитячої образи на директорку школи. Ці моменти у тексті майже невловимі, але таким чином письменник, за його ж словами, заземлив те, що не давало спокою і мучило. Так само спогад з дитинства: дружина Махна Галина Кузьменко, яка більше доби мусила сидіти на станції Помічна, бо тодішня влада не пускала жінку у її рідне село, куди вона хотіла навідатись із далекого заслання. Тоді ще школяр Григорій Гусейнов з товаришем, її далеким родичем, бігали до неї на станцію, на той час не розуміючи хто вона й що вона. Пізніше Григорій Гусейнов ініціюватиме відкриття меморіальної дошки на приміщенні школи у Піщаному Броді, де вчилась Галина і де був розстріляний її батько. Книга ж про дружину бунтівного отамана – ще у планах письменника. Так само, як і про блаженного художника Никифора, картинами якого захоплювався Париж, а у рідному селі він був божевільним жебраком.
Безліч живих життєвих історій, переплетіння доль, перехрестя епох. Реальні трагедії його героїв дають нам і уроки історії, і підстави вірити в талант та добротворчість.
Світлана Орел для Першої електронної