Спокійно порозмовляти з керівником Координаційного центру волонтерів Олександрії Іриною Кабановою не можна майже ніколи. Завжди її телефони дзинчать. Хтось щось просить, хтось щось передає, комусь треба відправити.
Так склалось, що з активістами олександрійського волонтерського руху я особисто познайомилась на початку літа. До цього моменту було цікаво, як виглядає волонтеріат місцевого розливу, так би мовити з середини, і чому люди, які вже більше року допомагають українській армії не йдуть на дембель, не передадуть свої «повноваження» наступникам і не повернуться до нормального, спокійного життя – споглядати на жахи війни з екранів телевізорів, моніторів чи шпальт газет та потім обговорювати їх з сусідами, близькими чи незнайомцями в черзі за провіантом.
– Як все почалось і чому Ви особисто вирішили допомагати українським військовим?
– Найголовніше, на чому хочу зробити акцент, стараємось допомагати бійцям, завдяки підтримці людей. Без їх допомоги волонтери безсилі . Від щирого серця хочу кожному, хто підтримує українську армію і наближає перемогу, низько вклонитися та подякувати.
Яким чином це все розпочалось? Набридло бути членом ‘’диванної сотні’’. В якийсь момент зрозуміла, що можу зробити щось більше. Зібрала однодумців. Таких небайдужих людей, які хотіли робити добру справу. Ми об’єдналися і створили в Олександрії Координаційний центр волонтерів.
– Координаційний центр волонтерів зараз це гучна назва. А на початку для чого його створювали? Чому саме координація?
– Координація роботи волонтерів. Одні волонтери їздять в зону АТО, інші – збирають допомогу, працюють з населенням та займаються просвітницькою роботою. Тоді ефект від волонтерської діяльності буде набагато кращий. Ми зможемо більше зібрати допомоги і, відповідно, матимемо можливість більше передати її на фронт.
Першим успіхом в роботі Центру вважаю те, що завдяки небайдужим людям, ми змогли придбати тепловізор для 34-го батальйону. Спочатку, коли дізналися, скільки коштує цей тепловізор – здавалось, що сума взагалі нереальна. Але, тим не менш, ми це зробили, величезне спасибі всім людям, які відгукнулися та допомогли у його придбанні.
– Чи співпрацює Координаційний центр з активістами, можливо, з інших міст України?
-З самого початку ми тісно співпрацювати не тільки з усіма волонтерами міста, які допомагали армії, а й налагодили співпрацю з волонтерськими організаціями з Жовтих Вод, Кіровограда,Одеси, Дніпропетровська, Києва.
Хто швидше їде на передову, того й завантажуємо. Різниці в тому хто відвезе нема, головне, щоб все доходило до солдат у найкоротший термін.
На початку роботи Координаційного центру ми не планували самі їздити в зону АТО, а просто збирали продукти харчування, одяг та інші потрібні речі для солдат. Купували амуніцію, оптику, по можливості все те, що просили бійці.
Зібране на фронт відвозили інші активісти. Це Володимир Малишев – представник громадської організації «Ніхто крім тебе», Володимир Конюшенко та Сергій Качинський – активісти громадського формування “Славутич”, Олександр Маковецький – об’єднання «Допомога Армії» та олександрійські волонтери: Михайло Дмитрієв, Володимир Гориславець, Павло Царевський, Микола Козиренко . З часом на Схід України з передачками та посилками для військових почали їздити і активісти нашого Центру.
– Чи виникала у Вас коли-небудь думка покинути займатися волонтерською діяльністю?
– Бувають такі дні, що шалено втомлюєшся. Втомлюєшся від телефонних дзвінків, від величезної кількості питань, які потрібно вирішити одночасно, від кількості замовлень від бійців, від відсутності можливості допомогти всім хто просить про допомогу. Ввечері думаєш все, досить, не має сил, втомилася. Хай хтось інший. А з ранку дзвонить телефон і солдат, дуже вибачаючись, питає: « А можна Вас попросити, нам потрібно те, те і оте. Крім Вас нема до кого звернутися». Питання – хто їм допоможе? Як що не ми, то хто? Так думає кожен, хто працює у волонтерському Центрі. Всі ми знали на що йшли.
Практично пройшов рік нашої діяльності. Волонтери не отримують за свою роботу фінансового винагородження. Але відчуття того, що ти робиш те, що потрібно воїнам на фронті надає тобі сил рухатись далі. Знаєте радянський лозунг: «Все для фронта! Все для победы!». Ще півтора роки тому ми навіть уявити собі не могли, що цей лозунг Великої Вітчизняної війни буде таким актуальним у 2015-му.
– Що для Вас найважче у волонтерській роботі?
– Найважче для мене – коли дзвонять солдати, а ти розумієш, що їм дуже потрібно допомогти а Центр порожній. Тільки все відвезли і зараз допомогти нема чим. Солдати звертаються за найнеобхіднішим. За тим, що допоможе виконати завдання, врятувати життя. Саме в такі моменти приходить відчай.
– Зараз в Олександрії досить багато волонтерських організацій, які допомагають воїнам. Чи такі ж вони ефективні, як Координаційний центр волонтерів?
– Не важливо скільки різних волонтерів, або волонтерських організацій взяли на себе тягар допомоги бійцям. Важливо, що ми, волонтери, спільно робимо одну справу. Це ж не змагання на отримання нагороди, або призового місця. Чим більше буде волонтерських організацій у нас в місті, в області та в цілому в країні, тим чистіше буде суспільство. Тому запрошуємо всіх бажаючих приєднуватися до нашої справи.
Розмову записала Ірина Трофімова