27 серпня о 14.00 у приміщенні міської ради відбулися громадські слухання щодо перейменування міста Кіровограда “Нове ім’я столиці степового краю”. В дискусії брали участь як прихильники імперської, так і української назви для нашого міста.
Згідно з прийнятим Верховною Радою України пакетом декомунізаційних законів, наше місто вже наприкінці листопада цього року має отримати нову назву. 4 червня на сесії міської ради було прийняте рішення № 4118 “Про організацію підготовки та проведення громадських слухань, громадського опитування щодо перейменування міста Кіровограда”.
Вчорашнє обговорення – по суті перша ініціатива міської ради з врегулювання дискусійного питання обрання нової назви для нашого міста. Цьому передувала академічна і громадська активність – науково-практична конференція, круглі столи, баталії в соціальних мережах і на ток-шоу на місцевому телебаченні. Схоже, владі міста вдалося уникнути розпалювання подальшої конфронтації між прихильниками різних назв, в першу чергу – завдяки декларуванню нейтральної позиції. Хоча викликає здивування відсутність якогось результативного рішення за ініціативи організаторів: яким чином проведення цих обговорень вплине на рішення міської ради? Для чого власне були організовані слухання, крім можливості виговоритись представникам різних концепцій?
На обговорення зібралися як відомі громадські активісти, військові, студенти, так і представники різних релігійних громад і політичних сил. Звісно, не обійшлося і без гарячих дискусій – група молодиків, яка закрикувала усіх спікерів, крім прихильників певної назви, емоційні вигуки і не менш емоційні виступи. Тим не менш, дискусія відбулася. Більш того, чи не вперше прозвучала думка, що це питання варто деполітизувати, до обговорення залучити експертів, а позиція церков у цьому питання має бути одна – невтручання у процеси перейменування міста.
Учасники зборів активно обговорювали запропоновані назви Єлисаветград, Златопіль, Кропивницький та Інгульськ. Частина прихильників інших українських назв заявили про підтримку запропонованої провідними науковцями назви Інгульськ, що свідчить про можливість діалогу між представниками різних концепцій. Чи не вперше прихильники назви Єлисаветград були представлені і місцевими істориками, яким аргументовано опонували опоненти – прихильники української назви, що свідчить про те, що дискусія почала виходити власне на експертний рівень, а не рівень гасел і боротьби ідеологій. Прозвучала слушна думка про те, що дискусія має вийти за рамки кулуарних обговорень і перейти до широкого інформування кіровоградців про наявність різних поглядів і варіантів назв.
Серед аргументів “елисаветградців”, окрім власне історичних колізій історії краю (доповіді Миколи Тупчієнка та Олександра Чорного), переважали твердження про “святість назви” (отець Євгеній Назаренко та інші), серед аргументів прихильників української назви (Юрій Митрофаненко, Олександр Ратушняк та інші)– те, що історія нашого краю має потужне доімперське коріння, а на місці створеної фортеці, при будівництві якої на примусових роботах загинули і отримали важкі хвороби сотні козаків, існували розвинені українські поселення. До того ж назву Єлисаветград, як маркер “русского мира” і “Новоросії, активно пропагує російська офіційна пропаганда і навіть так звані “міністри ДНР” . Майже у кожному виступі прихильників української назви рефреном звучав заклик зняти назву Єлисаветград з опитування взагалі і зосередитись на пошуку компромісу з обранням політично нейтральної назви. Олександр Ратушняк у своїй промові згадав і позицію Президента України, виголошену ним під час параду до Дня Незалежності: «Україна була, є і буде. А Новоросія – це толкієнівський міф під назвою Мордор». Адепти історичної назви заперечували твердження про те, що їх концепція передбачає наявність симпатій до країни-окупанта. Беззаперечно об’єднало прихильників різних назв одне – Кіровоград є українським містом, жителі якого виступають за територіальну цілісність держави.
Останнім у рамках регламенту слово взяв Марк, єпископ Кіровоградський і Голованівський, який заявив про неприпустимість втручання церков у процес перейменування Кіровограда. Він зазначив, що займатися питаннями перейменування міста може тільки політично заангажована церква, а “сакральна назва” для міста нічого не має спільного з християнством. У православній традиції не існує перейменування міст на честь святих, а назва на честь “святою” не може покращити якусь “ауру” чи вилікувати від хвороб. “Чуда не буде, якщо ви самі не змінитесь, якщо містяни не почнуть доброзичливіше ставитись один до одного, боротися з хабарництвом і жити за християнськими цінностями. Якщо ви хочете присвоїти сакральні значення імені – це магія, а не християнство”, – заявив єпископ.
Схоже, остаточну крапку у цьому аж занадто заполітизованому актуальному для жителів нашого міста питанні поставить згідно з чинним законодавством тільки Верховна Рада, яка і уповноважена дати нашому місту нову назву з урахуванням рекомендацій Інституту Національної пам’яті. До того ж не треба забувати, що назва обласного центру – справа зі сфери державних інтересів, а не груп прочан деяких церковних конфесій чи керівників “трудових колективів”. Та вже намічені шляхи порозуміння серед, здавалося, непримиренних опонентів – адептів різних назв для нашого міста.
І залишається тільки приєднатися до слів єпископа Марка: не назва міста змінює життя його мешканців, лікує дивним чином від хвороб чи надає якоїсь “сакральності” роботі комунального господарства, соціальної сфери, освіті і медицині, ремонтує дороги і зберігає культурну спадщину і архітектурний ансамбль міста, а наша наполеглива праця. Чи житимемо ми в комфортному для нас і наших дітей місті залежить виключно від нас.
Євген Манженко, Перша електронна газета