Керівник, дружина, мама, прекрасна господиня й пасічник… Як усі ці якості гармонійно поєдналися в одній тендітній жінці? Та чому вона обрала для себе таке специфічне хобі, як бджільництво? Цими та іншими секретами з читачами «Першої електронної» поділилася наша землячка – олександрійка Ольга Коріненко, начальник відділу освіти Олександрійської РДА.
Більше трьох років наша героїня успішно займається пасічникарством. Хоча й побутує думка, що справа це суто чоловіча, а втім Ольга наскільки нею захопилася, що зараз не може й уявити своє життя без пасіки. До її дивного, як для жінки, хобі у родині давно звикли. Чоловік бджолярки усіляко сприяє його розвитку — допомагає з придбанням необхідного інвентарю, смакує мед, але сам до вуликів — ані ногою, бо надто зайнятий – говорить Ольга. – На пасіці господарюю я сама. Інколи допомагає син Віталій. Якщо вулики багатокорпусні, то фізично з ними важкувато, тому син і допомагає. Хоча, доглядати за цими крихітними створіннями, повірте – справжня насолода.
Ідея зайнятися бджільництвом у олександрійки з’явилася спонтанно.
– У нашій великій родині пасіка була лише у моєї сестри Наталії. Часто, коли та у нас гоcтювала, то обов’язково ділилася своїми успіхами. Тож одного дня і я вирішила спробувати. Починала з двох вуликів. А згодом у мене їх було вже дванадцять, – зізнається жінка.
Від Олександрії її пасіка знаходиться за 24 км. Це маленьке село Пантазіївка. Там у пані Ольги невеличка дачна ділянка. Місцина дуже гарна. Поряд ліс, у дворі сад і город засіяний фацелією – спеціальною медоносною рослиною. Пасіка, як відзначає моя співрозмовниця, так само як і малі діти, потребує постійної уваги. Тому господарка й створила всі умови для розведення бджіл. Хоча професіоналом у цій галузі себе не вважає, натомість постійно вдосконалюється, переймає досвід у сестри чи інших досвідчених бджолярів. А ще з приємністю наголошує, що у нас, на Олександрійщині, достатньо грамотних бджолярів, єдине «але» – всі чоловіки, тоді як у жіночому таборі новеньких не додається. Серед кращих пасічників, вона називає і першого заступника голови РДА Юрія Коваля, начальника управління ветмедицини Станіслава Лум’яника, директора терцентру Володимира Ільющенкова та інших.
Якби зараз із якихось причин Ользі довелося б покинути бджільництво, вона б цього не пережила, адже говорить, що це заняття для неї стало таким же незамінним, як повітря для наших легенів.
– Це маленьке захоплення з часом стало невід’ємною часткою мого особистого життя. Звісно, були й перші невдачі. Як сьогодні пам’ятаю, як мене ужалило 13 бджіл і я потрапила до реанімації. Після цього випадку родичі вмовляли залишити цю справу. Та де там… Від своєї ідеї я не відмовилась. Натомість більш прискіпливо і уважно почала спостерігати за комахами. Набралася витримки й терпіння, перестала панікувати. А весь набутий досвід спілкування з бджолами, які є взірцем життя з космічною точністю, перенесла на роботу в колективі. Тобто, це значить, що в екстрених ситуаціях навчилася робити паузи, обдумувати й контролювати себе. Повірте, жінка – керівник – це дуже складно! Здебільшого в тому сенсі, що багато сил й часу витрачаєш на роботу, тоді як уваги й турботи, позитивних емоцій потребує і родина. Я намагаюся не забувати про те, що вдома я дружина і мама, а не керівник. І дякуючи своєму унікальному хобі вчилася і вчуся поєднувати ці соціальноважливі ролі, щоб ніхто не відчував себе обділеним увагою.
Бджільництво ніколи не було для Ольги засобом до існування, а скоріше – спосіб психологічного розвантаження й релаксації, зняття напруги й докучливих гнітючих думок, а ще спосіб відпочити та знайти гармонію в собі. «З вулика пахне воском, медом і теплом – це те, чого людям часто не вистачає по життю. Не вистачає – справжнього психологічного комфорту», – акцентує моя героїня.
Звісно, пасіка у жінки не виробнича, а лише для власних потреб. Втім до бджіл потрібно навідуватися щонайменше раз на тиждень. Роботи вистачає: перевірити чи є матка, чи рояться бджоли, чи достатньо рамок, чи вони повні, чи потрібно збирати мед? Своє хобі Ольга називає складним і під силу лише працьовитим. Тим більше, що робота на пасіці не припиняється ніколи. Хороший пасічник ще взимку думає про літо. До весни в нього вже відремонтовані вулики, приведені в порядок інвентар і обладнання для їхнього огляду.
– Щоб бути бджолярем, треба мати неабияку витримку і зовсім не боятися бджіл, адже вони відчувають настрій людини, — пояснює Ольга. – Бджоли, як і люди, не люблять, коли в їхні володіння намагаються проникнути сторонні, не люблять різких запахів тощо. А от по рамці, з якої збираєш мед, дітям можна проводити урок біології. Можна спостерігати, як зароджується і розвивається нове життя. Що цікаво, бджоли добре відчувають свого господаря, звикають до нього, й не жалять, тоді як непроханих гостей можуть добряче покусати.
Любов до бджолярства у нашої героїні розквітала поступово. Хоч вона і не ласунчик, мед практично не вживає, але добре знається на тому, як задовольнити інтереси комах, як відрізнити якісний продукт від неякісного, і які переваги має ця галузь. Розпочавши власну справу, жінка-керівник більш прискіпливо цікавиться даною темою. Уважно спостерігає й вдивляється у таємний та магічний світ працелюбних крихітних створінь. Та й праця на пасіці робить винятково благотворний вплив на її здоров’я, зміцнює нервову систему, зберігає бадьорість, продовжує життя. Щоб відволіктися від докучливих думок, відчути душевну рівновагу, Ольга частенько відпочиває біля вуликів, спостерігаючи за бджолами. Та отримує від цього справжню насолоду. Тому вона й переконана, що розчаруватися в цій справі можуть тільки ліниві чи байдужі. Пов’язати свою долю з бджолами, полюбити їх – означає взяти на себе відповідальність і турботу про маленьких живих істот. Зате ваші зусилля обов’язково будуть винагороджені. А ви обов’язково будете щасливі з того, чому віддаєтеся сповна.
Наталія Луценко для Першої електронної газети