На мирному просторі України воїни АТО – це Герої, які стоять на сторожі нашого спокою. Там, на війні, вони всі чекають, коли повернуться додому, обіймуть родину і надалі захищатимуть тільки її. Але вдома, думають про те, що час повертатись туди, де без них не вижити.
Сьогодні, 20 серпня, у актовій залі Кіровоградського кібернетико-технічного коледжу 150 демобілізованих воїнів Кіровоградщини отримали нагрудні знаки учасника АТО. Як зазначив начальник відділу забезпечення кіровоградського комісаріату Андрій Іващенко, всього на область виготовлено 1270 таких знаків.
Звуки козацьких маршів вигравали переможні акорди. Їх війна формально закінчилась. Щирі посмішки суворих чоловіків переконують: їх мужності, відваги та любові до держави вистачить, щоб відстояти перемогу. На мить навіть здається, що війна закінчилась і більше не лунатимуть новини про двохсотих, трьохсотих, про полонених, які тримаються вже ледь-ледь.
Урочистими промовами військове керівництво привітало воїнів із їх особистим святом і подякувало за мужність. Начальник Кіровоградського обласного військкомату Ярослав Кучер зазначив: “Всі ці люди, які залишились живі і які загинули… вони Герої. Немає навіть такого слова, яке б висловило хто це є. Вони зробили крок. Вони змінили себе, життя, Батьківщину”.
Хвилиною мовчання вшанували тих, чиє серце зупинилось на передовій, тих, хто більше не відстрілюватиме удар ворога. Під кожним ударом метронома в голові цих чоловіків писались імена братів, друзів, а у декого – і синів, які полягли за Україну. Скупа чоловіча сльоза не втрималась на очах, які бачили смерть близьких людей.
Після вшанування полеглих воїнів, демобілізованим бійцям вручили нагрудні знаки. Тут зібрались солдати з різних батальйонів, зокрема, і спецпризначенці. Це і досвідчені воїни із сивиною на скронях, і зовсім юні хлопці, які ще вчора ганяли м’яча на подвір’ї. Кожен із них чув від військового керівництва однаково теплі та адресовані особисто слова подяки за героїм та самовіддачу.
На нагрудних знаках учасників АТО зображений сокіл, який роздирає змію. “Думаю, це символ перемоги і він справді втілиться в життя. Ми роздерем цю змію спільними зусиллями. Цей нагрудний знак – найменше, що можна дати цим чоловікам. Цим людям треба створювати абсолютно нове життя, бо як раніше вони жити не зможуть. Вони не зможуть жити у світі, де “борються” з корупцією, де панує несправедливість”, – додав Ярослав Кучер.
Їх життя змінилось два роки тому. Вони одягнули форму на свої плечі та зобов’язались стояти, пообіцяли захистити. І ця обіцянка не втрачає свою силу від штампу “демобілізований”. Вони не можуть сидіти вдома, коли там війна. “Коли я був на Сході, я тільки думав: “Скоріше б додому”. Приїхав. Три дні. І я знову хочу туди, де мої хлопці”, – каже демобілізований Віталій.
Сьогодні нагороди отримали лише 150 демобілізованих. Декі з них були поранені і пройшли лікування у госпіталі, деякі за рік жодного разу не приїздили у відпустку. У кожного своя історія життя, але кожна з них ділиться на “до” і “після” війни, а в деяких вона напишеться далі під заголовком “на війні”.
Біля сивочолих старшин сидять молоді хлопці. Поруч бігає маленький хлопчик – син одного з військових. Хочеться вірити, що цей хлопчик буде схожий на свого татка характером і ще сяючими блакитними оченятами, а не вишкілом “по формі” на війні. Ця дитина повинна вирости для мирного життя, а не для війни.
Більше фото тут.
Ольга Ткаченко, Перша електронна газета
Фото автора