Нещодавно з нагоди річниці звільнення Дзержинська Донецької області олександрієць Ігор Руденко отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. Цю відзнаку 40-річний начальник інженерної служби 17-го мотопіхотного батальйону ЗСУ отримав за героїзм, проявлений під час проведення робіт з розмінування місцевості.
Свого часу він закінчив Кам’янець-Подільське вище військове інженерне училище, отримавши спеціальність інженера з обслуговування військової техніки, сапера. По завершенні вуза два роки Ігор служив у 40 аеромобільній десантній бригаді в Миколаєві, а потім залишив службу і з тих пір працював на заробітках – то водієм, то на будівництві. Говорить, довелося змінити діяльність за сімейними обставинами – у 90-ті грошей не вистачало, свого житла у Миколаєві не було, а треба годувати сім’ю. Ніхто і гадки не мав, що через багато років військова спеціальність знадобиться у мирний час.
Як кадровий військовий, Ігор Руденко отримав повістку в першу чергу і був мобілізований ще у першу хвилю, 23 квітня 2014 року. У зоні проведення АТО прослужив рік. Тоді ще ніхто не знав толком, що там відбувається. Мобілізованим у першу хвилю випали найважчі випробування – не було постачання, озброєння, усе трималося на волонтерах та передачах з дому. Відразу після мобілізації Ігор потрапив до Кіровограда, де лише формувався17-й батальйон, який спочатку створювався як підрозділ територіальної оборони для захисту Кіровоградської області – Смолінської уранової шахти, Світловодської дамби та інших стратегічних об’єктів. А потім було вирішено, що бійці будуть потрібнішими ближче до передової. Руденко відразу ж був призначений на посаду начальника інженерної служби батальйону, їздив у відрядження, отримував майно – електростанції, лопати, колючий дріт тощо. Потім батальйон відправили до Мелітополя для охорони аеродрому, згодом – у Луганську область під станицю Щастя, а перед новим роком – у Дзержинськ.
– Моїм завданням було обладнання позицій, встановлення загороджень – вибухових і невибухових, мінування, розмінування, – говорить Ігор Руденко. – Крім того, коли співробітники служби з надзвичайних ситуацій виявляли міни та снаряди, які не розірвалися, на приватних подвір’ях місцевих жителів, викликали мене, оскільки свого підривника у них не було.
Про Ігоря Руденка писала газета «Дзержинський шахтар» – у номері від 20 лютого 2015 року. У замітці під рубрикою «Обличчя війни» повідомляється, що з початку бойових дій у Дзержинську, який знаходиться на лінії протистояння, постраждали 46 багатоквартирних будинків, зруйновано та пошкоджено в результаті попадання мін та снарядів 140 приватних осель, виявлено 15 нерозірваних боєприпасів (зокрема, 5 снарядів від реактивної установки залпового вогню «Град»). Їх ліквідацією займаються співробітники пожежно-рятувльного загону разом із начальником інженерної служби 17-го мотопіхотного батальйону І.Руденком. Ризикуючи життям, вони постійно вилучають та знешкоджують вибухонебезпечні предмети.
Усі знають, яка складна і відповідальна місія у сапера. Спочатку навіть не було жодних засобів, оснащення для мінування-розміновування, пригадує Ігор. Втім, говорить, боєприпаси і без засобів було видно – нерозірвані міни і снаряди з мінометів та «Градів» стирчали з землі. Коли не можна було знешкодити на місці, їх брали в руки, сідали в автомобіль і на руках відвозили за межі населених пунктів, де підривали.
У зоні АТО є бійці, які «колекціонують» усе, що «прилітає» з того боку, майже на кожному блок-посту можна побачити осколки та безліч фотографій мін і снарядів. Бувало, бійці підривалися на мінах та розтяжках. Ігор і сам двічі ледве не загинув. Одного разу зачепив розтяжку. Але, на щастя, вдалося відстрибнути в яр, після вибуху його лише засипало землею, чоловік встиг врятуватися, і його навіть не контузило. На завданнях з диверсійно-розвідувальною групою Руденко завжди йшов першим, перевіряв маршрут на наявність вибухових пристроїв. Від його майстерності та вправності залежали життя і безпека усієї групи.
Ще у Мелітополі бійцям з Олександрії привезли 10 бронежилетів. А кевларову каску не купував і ніколи не носив, зізнається Руденко, – мовляв, будь що буде. Скільки знешкодив боєприпасів – не підраховував. Бувало, за один день виїжджав на декілька викликів і знешкоджував по 5-6 снарядів. Одного разу почув, як поряд з головою просвестіла куля. А хлопці у тепловізор побачили дві плями на териконі – то був снайпер. Терикон обстріляли з міномета.
У зоні АТО бійці постійно ризикують життям, а тим більше – мінери і сапери. Ось один з показових випадків. Взимку батальйон змінював місце дислокації, бійці перевозили майно, везли вантажівкою ящики з мінами. На дорозі – ожеледиця, і ззаду в ЗІЛ врізався тягач з танком. Дякувати Богові, вантаж не вибухнув, але ЗІЛ, закрутившись на дорозі, завис над 12-метровим обривом – зачепився рамою за бетонний стовпчик біля дороги. Вантажівку витягнув тягач, трагедії вдалося уникнути. Ігор показує фото у телефоні: посічені «Градом» дерева, провіант, який привезли волонтери, міни і снаряди, які доводилося знешкодити, прапор Олександрії над наметом. Ось – фото загиблих бойових друзів, ось – лобове скло, пробите кулею снайпера, а ось – 2,5-метровий отвір у землі від протибліндажної міни… Ігор постійно носив при собі дві гранати – одну для бойовиків, іншу – для себе, щоб не потрапити у полон, бо наслуханий про знущання.
Від фото і від розповідей стає моторошно. Можна лише уявити собі, що відчувала дружина Ігоря, Юлія. І хоча чоловік далеко не все їй розказує, душа у жінки до сих пір неспокійна, адже ще не кінець війни, а Ігор збирається восени знову на службу. «Людей не вистачає, а ховатися я не буду», – говорить він. За словами капітана, зарплату у зоні АТО платять справно. На передовій начальники служб, офіцери отримують по 12-13 тисяч гривень на місяць, солдати – 9-10. У тилу, на охороні об’єктів, розмір оплати дещо нижчий – 4-5 тисяч гривень у офіцерів і 3 тисячі – у солдат.
Телесюжет про річницю звільнення Дзержинська Руденки дивилися усією родиною. У той день Ігор отримав смс від заступника начальника 22-го ДПРЗ ДСНС підполковника Івана Руденка: «Спасибо тебе за нашу свободу, сегодня – день освобождения Дзержинска. Слава Украине!».
Ігор має декілька почесних відзнак, зокрема – найвищу відзнаку Кіровоградщини – орден «З добром до людей», отриманий з рук голови Кіровоградської обласної державної адміністрації Сергія Кузьменка, Почесні грамоти та подяки. Орден «За мужність» Руденку вручали у Кіровограді, куди спеціально для цього з Дзержинська приїхав комбат. Крім Ігоря, нагороди за мужність та героїзм, виявлені при рятуванні людей під час виконання військового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя, отримали ще 13 жителів Кіровоградщини. Нещодавно Ігор Руденко отримав статус учасника бойових дій.
Що допомагало там, на передовій? Думка про дружину і двох дітей – 19-річного сина і 10-річну доньку, зізнається Ігор. Дуже допомагали волонтери – одежа, продукти, усе необхідне, навіть дитячі малюнки – за все це їм велика подяка від бійців. Вразив випадок, коли тяжкохвора на рак жінка зв’язала теплі шкарпетки і передала бійцям. Зараз, за словами Руденка, на передовій найбільша потреба у тепловізорах, адже бронежилетами і касками забезпечили держава і волонтери. А найголовніше – потрібні озброєння і справна військова техніка, бо наявна дуже стара і постійно виходить з ладу.
Олена Карпачова