Захист Вітчизни. Саме зараз ми вкладаємо в ці слова, певно, найбільше змістів: від захисту Незалежності нашої держави на Сході, до захисту мови і культури. «Оборона на усіх рубежах» – так можна охарактеризувати політику України останніх двох років.
В один момент усі зрозуміли, що в країні Збройні Сили просто у плачевному стані, що українська національна культура і національно-патріотичне виховання молоді були для влади передостанніми у списку пріоритетів.
Війна змусила нас прокинутися. Саме війна змусила побачити в сумнозвісній «ДПЮ» (допризовна підготовка юнаків), що викладалася абияк фізкультурниками, один із тих ресурсів, які необхідно залучати, аби не повторювати тих плачевних помилок, яких наробили ми за ці роки. Саме війна перетворила у нашій свідомості«ДПЮ» на«Захист Вітчизни».
Цілеспрямована байдужість
Одним із перших офіційних документів, який регулював національно-патріотичне виховання в незалежній Україні, був Указ Президента «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян». Указ видано Леонідом Кучмою 27 квітня1999 року – лише 16 років тому і аж через 8 років після здобуття Незалежності. Того ж року затверджена «Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства». Серед найбільших її плюсів − введення в навчальних закладах гри змагання «Котигорошко» та інших заходів. Про стан реалізації Програми і ставлення до неї свідчить той факт, що лише із2002 року на вищевказану програму почали обов’язково закладати кошти в бюджеті…
У листопаді 2001 року Президент Леонід Кучма підписав Указ «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2000-2005 рр.». Завдяки цьому розроблено і впроваджено в навчальних закладах військово-патріотичну гру «Сокіл» («Джура»). У жовтні 2002 року закладено нормативно-правову базу військово-патріотичного виховання молоді: було впроваджено гру «Патріот». У грудні 2007 року Президент Віктор Ющенко поставив перед Урядом вимогу розробити та затвердити протягом першого півріччя 2008-го державну програму військово-патріотичного виховання громадян України на період до 2015 року, «передбачивши, зокрема, заходи щодо утвердження в масовій свідомості історично притаманних Українському народу високих моральних цінностей, вірності традиціям українського козацтва».
Більшість «потуг» влади у плані військово-патріотичного виховання зводило нанівець вкрай погане фінансування та відсутність реальних механізмів втілення в життя і контролю за виконанням пропонованих програм і концепцій. Інколи можна говорити навіть про свідомий саботаж. Зокрема, 27 жовтня2009 року була затверджена «Концепція національно-патріотичного виховання молоді в рамках державної цільової програми «Молодь України» на 2009-2015 роки».
У листопаді 2013 року, за часів Януковича, наказом Міністерства освіти і науки України, Міноборони, МВС прийняло «Програму патріотичного виховання учнівської та студентської молоді в навчальних закладах України», яка практично перекреслювала основні моменти попередньої концепції, закріплюючи чи не повністю скопійовані з радянської системи форми позакласної роботи: військово-патріотична гра «Зірниця», «Естафета Перемоги» тощо. Попри декларування, «що патріотизм є нагальною потребою», далі справа не пішла, зате на загальному фоні регіоналівських «антифашистських» маршів, що в цей час проводилися в країні, добре зіграла на руку самі знаєте кому.
Говорити про те, що в країні у плані національно-патріотичного виховання нічого не робилося, було б неправильно. Однак, заслуга в цьому далеко не держави – саме «волонтери від виховання», педагоги-фанати своєї справи займалися цією проблемою, організовували військово-патріотичні клуби, знайомили підростаюче покоління з традиціями, прикріплювали молоді любов до рідної землі. Держава ж у цьому плані чекала, «поки вдарить грім».
Братися самим?
Першими у справі відродження національно-патріотичного виховання, як у країні загалом, так і на Кіровоградщині зокрема, були волонтери. Ми уже писали про масштабні військово-патріотичні навчання «Любиш Україну – вчись перемагати», які пройшли на Кіровоградщині з ініціативи народного депутата України Станіслава Березкіна, ГО «Спільна дія» та благодійного фонду «Добротвір». Організатори навчань неодноразово наголошували, що в затертій до дірок фразі «Молодь – наше майбутнє», є справжній, глибокий сенс.
‒ Я 35 років тому, відбуваючи службу в армії, востаннє збирав і розбирав зброю. Але руки й досі пам’ятають, що за чим треба робити. Переконаний, що такі навички необхідні кожному українцеві. Ми повинні вміти і знати, як захищати Батьківщину. Вона у нас одна – єдина і неподільна, – ділився своїми думками під час навчальних зборів у Бережинці народний депутат Станіслав Березкін.
Крім цього, саме на Кіровоградщині розроблено унікальні відеоуроки – курс молодого бійця, що складається із трьох дисків: «Військові відеоуроки для молоді», «Відеоуроки з надання першої медичної допомоги на полі бою» та збірки українських військових маршів та пісень. Відеокурс уже високо оцінили викладачі предмету «Захист Вітчизни» з усієї України – у деяких військових підрозділах він навіть використовується як навчальний посібник.
«Захист Вітчизни» зараз
Зрозуміти, наскільки запущеною була ситуація з військово-патріотичним вихованням молоді, нам вдалося, поспілкувавшись із заступником директора департаменту освіти і науки КОДА Аллою Олійник. Чиновниця одразу ж розвінчала навіяний деякими ЗМІ міф про те, що «Захист Вітчизни» лише нещодавно з’явився у шкільній програмі. Цей предмет ніколи і не «випадав» із Державного стандарту і завжди був обов’язковим.
– Предмет «Захист Вітчизни» завжди входив до навчального плану Державного стандарту загальної і середньої освіти, – говорить пані Алла. – У ньому було передбачено від 1 до 1,5 години на тиждень. Зараз, що в 10-му, що в 11-му класах, відповідно до Стандарту, затвердженого Міністерством, – півтори години на тиждень. Якщо ж заклади мають бажання збільшити кількість годин, вони мають право за рахунок варіативної частини навчального плану виконати це завдання. 2 години затверджено тільки для військово-спортивних класів, ліцеїв, шкіл. Наприклад, наш кіровоградський інтернат має класи військово-спортивного профілю, де викладається «Захист Вітчизни» по 2 години на тиждень. У решті шкіл – 1,5 навчальні години на тиждень.
«Захист Вітчизни» у школах вивчають не лише юнаки. Дівчата студіюють, зокрема, основи медичних знань, але їм дозволяється вивчати військову справу на рівні з хлопцями (за умови погодження з батьками). Якщо за релігійними переконаннями учень не може брати зброю до рук, він може вивчати основи медичної підготовки. Тему «Основи цивільного захисту» вивчають разом і хлопці, і дівчата.
Викладачі «Захисту Вітчизни», крім позитивних зрушень і підвищення уваги з боку держави до їхнього предмету, відзначають і низку проблем. Зокрема, вчитель Великосеверинівської школи Петро Колесніков зазначає, що матеріально-технічна база з предмету «Захист Вітчизни» практично відсутня через брак коштів і доводиться сподіватися на допомогу небайдужих. Водночас у департаменті освіти Кіровоградської ОДА стверджують, що заклади освіти сьогодні забезпечені необхідними матеріалами для виконання програми з предмету «Захист Вітчизни», однак із невеличкою поправкою:
– Відповідно до вимог законодавства, навчальні заклади не мають зброї, але мають її макети, використовують довідково-методичні матеріали. Активно використовують вчителі і відеоматеріали, які допомагають надавати учням теоретичні знання з предмету, – говорить Алла Олійник. – Практичні знання, відповідно до програми, мають набуватися в тирах, із використанням різних майданчиків, у тому числі і на базі військових частин. Відповідно до законодавства, передбачається тісний зв’язок директора школи і керівництва військової частини для забезпечення оптимального вивчення учнями «Захисту Вітчизни». Окрім того, наприкінці навчального року проводяться військово-польові збори для учнів 10-11-х класів. На них учні практично закріплюють отримані під час навчання знання.
Ігор Туртуріка, викладач предмету «Захисту Вітчизни» в Оникіївській школі (Маловисківський район), загалом відзначаючи підйом військово-патріотичного-виховання, каже, що зв’язок з представниками військкоматів недостатньо тісний:
– Сказати, що маємо великі проблеми, не можна, – говорить Ігор Вікторович. – У школах робиться дуже багато. Ми організовували екскурсії в 3-й полк спецпризначення, проводили зустрічі з учасниками АТО, учасниками бойових дій на території інших держав, але все це – наші власні ініціативи. Хотілося б тісніше співпрацювати з військовими, представниками військкоматів.
За словами Алли Олійник, календарне планування «Захисту Вітчизни» контролюється не лише освітянами, а й представниками військкоматів у частині проходження учнями навиків зі стрільби.
– Кожного навчального року ми з військовими комісаріатами підписуємо спільний план заходів стосовно підготовки молоді до військової служби, – пояснює чиновниця. – Аналогічні плани узгоджуються на рівні районів і міст, де вже конкретизується: яка школа і коли проводить стрільби, коли відвідує військову частину, які практичні знання отримає на полігонах, у військових частинах, тирах…
Разом з тим, деякі викладачі «Захисту Вітчизни» в районах скаржаться: поїхати на полігон – задача для деяких шкіл просто нереальна, адже немає коштів на пальне, а до найближчої військової частини – сотня кілометрів. У департаменті ОДА вказують на місцеві органи управління освіти, котрі мають вирішувати це питання.
– Передбачається, що кожен орган управління освіти на місцях (районний чи міський) укладає угоду з військовою частиною чи військ-коматом про те, що вони проводять практичні заняття з учнями, які мають теоретичну підготовку. Це передбачено спільними планами роботи відділів освіти і військових комісаріатів. Дійсно, можливо, у деяких районах є складність у тому, що військові частини чи полігони віддалені, але орган управління освіти у своїх навчальних планах повинен передбачати такі заходи, зокрема, і виїзди на полігон чи до військової частини. Усе залежить від того, як сплановано роботу: це можуть бути і триденні, і десятиденні збори. Практичні заняття можуть бути винесені і на кінець навчального року, і рівномірно розподілені протягом нього. Наприклад, у Кіровоградському НВО №16 є гарний тир. Тому тут діє графік, інакше на кінець навчального року усі учні просто не зможуть оволодіти необхідними практичними навичками.
У департаменті освіти зізнаються: такої «розкоші» з доступом до «практичних занять», яку мали школи за часів СРСР, нині немає. Доводиться викручуватися з допомогою графіків.
Важливим питанням, яке вдалося вирішити, є забезпечення кадрами, адже виші не готують профільних спеціалістів із «Захисту Вітчизни». Раніше була цілком резонна вимога військових комісаріатів щодо того, що «Захист Вітчизни» має викладати лише педагог, який пройшов військову службу, однак згодом Міносвіти таку вимогу зняло, адже дуже часто вчитель, який викладає «Захист Вітчизни», має недостатньо годин, щоб отримувати гідну зарплату. Саме з фактом оплати праці пов’язаний дозвіл Міністерства.
– Можливо, з часом вимоги до педагогів зміняться, – говорить Алла Олійник, – але наразі добір кадрів викладачів має здійснюватися із числа колишніх військових, які обов’язково мусять мати педагогічну освіту. У цьому полягає певна складність, адже часто колишні військові не мають педагогічної освіти, а педагоги не служили в армії. Крім того, військові комісаріати, згідно з нашими спільними планами, проводять щоквартальні навчання, збори для викладачів «Захисту Вітчизни», на яких вчителі отримують певні рекомендації щодо проведення навчального процесу. Також і наш інститут післядипломної освіти постійно проводить семінари і курси для викладачів «Захисту Вітчизни», де поглиблюється підготовка педагогів, даються рекомендації стосовно висвітлення тієї чи іншої теми, удосконалення навчання.
У кожного вчителя, який береться за викладання «Захисту Вітчизни», стверджують у департаменті освіти, є необхідний методичний арсенал. Крім того, похвалилися чиновники і листом від Міністерства освіти з рекомендаціями, які саме видання, відеоуроки, сайти можна і обов’язково потрібно використовувати під час викладання тих чи інших тем.
Про те, що курс змінюється, стає більш актуальним, говорить і вчитель Ігор Туртуріка:
– Деякі теми читаємо по-іншому. Зокрема, години тактичної підготовки зараз не зовсім актуальні через гібридну війну, яку веде Росія. Тому більше уваги приділяємо темі війни в населеному пункті. Минулого навчального року ми приділили багато уваги розділу «Основи медичних знань».
Змінилося ставлення?
Порпаючись у величезній кількості документів, листів Міносвіти, програмах і концепціях, ми помітили цікавий факт. Навіть порівняння двох текстів – Програми патріотичного виховання учнівської та студентської молоді у навчальних закладах України 2013 року та Методичних рекомендацій з організації патріотичного виховання дітей та учнівської молоді у 2014/2015 навчальному році – явно вказує: чиновники усвідомили важливість національно-патріотичного виховання. Уже в 2014 році в Міносвіти кажуть про те, що патріотичне виховання має «наскрізно пронизувати весь навчально-виховний процес», тоді як ще за рік до того обходилися сухими фразами а-ля «необхідність реалізації сучасної молодіжної політики і стратегії розвитку держави».
Змінилася мотивація, змінилися пріоритети. Схоже, там, нагорі, почали розуміти, що національно-патріотичне виховання нам потрібне. А над його реалізацією ще працювати і працювати.
Сергій Осадчук, Нова газета