Футбол – гра мільйонів та для мільйонів. Мабуть, досить складно собі уявити футбольний матч без вболівальників. Фанати – це серце команди, дух, який дає сили для того, щоб йти вперед за будь-яких обставин. Приємно знати, що й у Кіровограді існує культура вболівання, до того ж на досить високому рівні. Мова йде не просто про любителів футболу, а про ультрас кіровоградської «Зірки».
В Україні рух ультрас є більш ніж розвиненим, але в людській свідомості будь-який футбольний фан прирівнюється до хулігана та правопорушника, а фанатську субкультуру відносять до явища виключно деструктивного, направленого лише на руйнування. Мабуть, вже настав час зрозуміти, що ультрас — це не фашисти, не правопорушники чи бандити. Це далеко не завжди прості, але зазвичай непогані хлопці – розумні, сильні, з високим рівнем національної свідомості, які чітко знають чого вони хочуть і куди йдуть. Бути ультрас – це не просто йти на стадіон і щось там кричати. Бути ультрас – це сміливість мати свою думку, це те, що йде від серця!
Кореспонденту Першої електронної газети вдалося поспілкуватися з лідерами ультрас-руху кіровоградської «Зірки» – H.V.F. Zirka Volcano, історія зародження якого бере свій початок ще у далекому 1996 році. Максим та Дмитро вирішили не називати своїх прізвищ, посилаючись на недружелюбність та нездоровий інтерес до фанатів зі сторони правоохоронних органів.
Кореспондент: У суспільстві давно сформувався стереотип про те, що фан – це розігрітий спиртними напоями вболівальник. Ультрас часто звинувачують у хуліганстві та агресивній поведінці. Що ж відбувається насправді?
Дмитро: Скажу з приводу алкоголю. Під час футбольних матчів ніхто з нас не вживає спиртних напоїв. Вживання алкоголю є неприйнятним як під час активної спортивної підготовки, так і безпосередньо під час спортивних навколофутбольних сутичок. Свого часу ми зі старшими товаришами не пускали людей, які приходять на стадіон з пивом. Точніше кажучи, ми намагалися їх не пропускати, на відміну від керівництва, яке не розуміє, що на території стадіону не можна продавати пиво, а тим більше запускати людей з пивом у чашу стадіону.
Кореспондент: Але ж кожен другий вболівальник, який приходить на стадіон, в одній руці тримає пак насіння, а в іншій – пляшку пива. Чи можна ці речі вважати головними атрибутами їхнього вболівання?
Дмитро: Так. У таких овочевих суб’єктів головні атрибути вболівання – це щось пожерти і випити. Тому що він весь тиждень працював на заводі і замість того, щоб піти потренуватися, йому хочеться вальнути пива у спеку, щоб розвезло, а тоді потрібно приставати до людей, до ось цього товариша (показує на свого друга), отримати в жбан і весело піти додому. Ще можна постояти біля нас і белькотіти якісь нісенітниці, а тоді поскаржитись на те, що «фанати такі агресивні, ось у мене зламаний ніс, а я просто йшов по стадіону, я взагалі нічого не робив, а мені тут раптом прилетіло!». Може тому, що ти не пам’ятаєш, що ти ужрався і поводив себе як тварина, і саме за це отримав по обличчю?
Тому таке от у нас відношення до алкоголю.
Кореспондент: В Інтернеті можна побачити велику кількість відеороликів сутичок ультрас та міліції. Чому представники міліції проявляють до вас такий інтерес, ви ж закони не порушуєте?
Дмитро: Ні, не порушуємо. Ми законослухняні громадяни. А міліціонери чомусь думають, що ультрас – асоціальні суб’єкти. У них така ж думка про нас, як і в більшості обивателів, навіть більш радикальна. Для них запалений фаєр у секторі – це кінець світу. Якщо нас стоїть 50 чоловік і ми над собою тримаємо фаєр, то це значить що ми на 300 метрів від стадіону все спалимо. Міліція свято вірить у те, що коли у нас відбуваються якісь фанатські навколофутбольні сутички, то ми порушуємо громадський спокій, і що я в обов’язковому порядку побіжу і надаю стусанів бабусі, яка йде мені на зустріч з авоською, а тоді з’їм її внука і зроблю ще що-небудь страшне.
Максим: Фанати – це сила, і міліція про це знає. Вони розуміють, що фанати у будь-який момент можуть зібратися на якусь акцію чи щось на кшталт цього, і в них буде купа проблем. Тому вони намагаються діяти на випередження.
Дмитро: Фанати не люблять систему. Та що там казати, систему не люблять усі люди, просто хтось може про це заявити, а хтось – ні. Фанати можуть виставити голки і протистояти. А міліція буде завжди подавляти будь-які антисистемні настрої. Я повторюся, це їхня робота, вони отримують кошти від тієї ж системи і влади, і вони будуть продовжувати робити те, що роблять. Одним словом, що таке міліція ми всі побачили на Майдані. Все. Більше нічого взагалі говорити не потрібно. Ось вам міліція України.
Кореспондент: Від початку революції і до сьогоднішніх подій українські ультрас беруть участь у боротьбі за незалежність України. У зоні АТО можна зустріти фанів більшості українських футбольних клубів. На скільки мені відомо, там зараз знаходяться і ваші товариші?
Дмитро: Так, в гарячих точках зараз є представники кіровоградських ультрас. Ось, наприклад, один із засновників нашого руху також зараз в зоні АТО. Колі привіт! (піднімає руку).
Максим: Він зараз рідко ходить на стадіон, тому що в нього сім’я, дитина.
Дмитро: І трошки війна. Так. Тому він рідко ходить на сектор. Ну і наші хлопці, коли приїжджають в місто на ротацію, відпочинок, приходять на сектор, змінюють бронежилети на такі ось футболки (показує на свою) і разом з нами вболівають за команду.
Наші хлопці захищають нашу країну і ми намагаємось їм у цьому допомагати.
Кореспондент: Ви займаєтесь волонтерством?
Дмитро: У нас був благодійний футбольний турнір по збору коштів. Ми збирали весь наш рух та усіх бажаючих. Долучились також хлопці із організації «Сокіл». Потім ми купували для нашого товариша, який зараз на війні, необхідні для нього речі: спеціальне взуття, камуфляж Multicam, ківларову каску. Одним словом, усе, що йому було потрібно.
Кореспондент: Чи варто змішувати політику та футбол, чи все-таки політиці не місце на трибунах?
Дмитро: Політиці місце на трибунах. Ми головні представники у так званому навколополітичному руслі, які можуть висловити позицію народу стосовно ситуації в країні, стосовно влади. Остання наша революція довела це. Головною рушійною силою були хто? Правильно, фанати. На сьогоднішній молодіжній війні головною силою є також фанати. Люди, яких завжди репресували, намагались купити за гроші, поставити в стійло – фанати. Ті, хто може намалювати банер, прийти на якусь акцію, організувати забастовку і т. д. – фанати. Тому той, хто каже, що політиці не місце на трибуні, просто говорить неправду всім оточуючим, у тому числі й собі.
Кореспондент: Чи є обмеження стосовно змісту банерів, заборона на певні знаки, символи? Чи дозволяється будь-який зміст?
Максим: Дозволяється ким? Ми самі собі дозволяємо. Є багато речей, які входять в категорію забороненого. УЄФА, ФІФА багато чого забороняють. У них є певний перелік заборонених символів, знаків і т. д. І відповідно існує система штрафів та покарань за різного роду порушення. Ось, наприклад, нещодавно я дізнався, що символіка батальйону «Азов» є забороненою на футболі, тому що там є якісь два рунічні символи.
Дмитро: Там один рунічний символ: «вовчий гак», але перероблений. У нього абсолютно інше значення. Це накладені одна на одну літери «I» та «N» – Ідея Nації. Тобто, ідея звільнення від внутрішньої окупації, зовнішньої окупації, ідея свободи держави. Зараз це, знову ж таки, перекрутили. Вони хочуть бачити у цьому нацизм та фашизм. Там є «чорне сонце» на емблемі. У них це також нацизм і фашизм. Вони не думають про те, що це просто скандинавське язичництво. Таке відчуття, що у людей із ПФУ, УЄФА та ФІФА повна каша в голові і їх головним завданням є стягнути побільше грошей на штрафах. Їхнє бачення ідеального футболу втілюється в ідеї створення чогось на кшталт бейсболу, коли купа американців жують хот-доги та запивають колою чи пивом і сидять всю гру, дивляться. Ось це ідеальний футбол для європейських чиновників. Щоб не було ніяких криків, заворушень, фаєрів, ніякої політики на трибунах. У них модерновий футбол. У фанатів є гасло «Against modern football» (загальноєвропейська ідея фанатів, які боряться проти втрати цінностей у футболі). Так от ми також проти сучасного футболу.
Кореспондент: Можете розповісти про ваші політичні погляди? Практично всі ультрас України прихильники націоналістичного руху?
Дмитро: Особисто в мене націоналістичні, проукраїнські погляди.
Максим: Взагалі, вцілому у нашого руху патріотичні погляди.
Дмитро: Так. Патріотичні, в деяких людей більш націоналістичні.
Максим: А деякі люди взагалі уникають політики. Їм все одно. Вони ходять на футбол. Вони вболівають за «Зірку». Вони не заглиблюються.
Дмитро: Ми відносимось до правого крила фанатів.
Кореспондент: Розкажіть, будь ласка, про історію зародження фанатського руху в Кіровограді.
Максим: Зародилась наша Howl Volcano Firm в 1996 році. Її засновник, Тарік, зараз проживає в Росії і приїздить до нас раз на рік. Тобто, він вже давно не бере участі в діяльності руху. У перекладі наша назва звучить як «виверження вулкану». Така назва прийшла в голову саме тому, що раніше на секторі було від 5 до 20 чоловік і вони викрикували гасла досить рідко. Адже кричати при такій кількості людей протягом 90 хвилин – досить складно. І виходить так, що їхні дії асоціювалися з виверженням вулкану, тобто викрики відбувалися неочікувано, швидко та досить рідко.
Кореспондент: Який середній вік людей, які ходять до вас на сектор?
Дмитро: На даний момент 17-20 років – це вік навколофутбольної та виїзної активності. У нас є розподіл на навколофутбольний рух та на людей, які просто ходять на стадіон і підтримують команду плесканням в долоні та криками. Є люди, які відповідають за такі речі, як перфоманси, банери, збір коштів, збір людей на марші та події. Є інше коло людей – ті, що займаються спортом, молоддю. Ці люди захищають честь клубу не на стадіонах, а за його межами: у лісах, полях, у чужих містах, своєму місті, тобто при будь-якій можливій зустрічі з опонентами.
Кореспондент: Навколофутбольний спорт, тобто бійки між фанатами клубів після матчів — це закрита тема для суспільства?
Дмитро: Так. Туди можна потрапити, якщо ми побачимо що в людини є прагнення, старання і що ти нормальний хлопець з головою, можна і без голови, але бажано, щоб щось там було.
Кореспондент: Які стосунки в ультрас з гравцями команди, за яку вони вболівають, з керівництвом? Ви спілкуєтесь?
Дмитро: З гравцями ми не спілкуємось, з керівництвом – так. У нас, не у всіх звичайно, але в більшості, доволі специфічне ставлення до футболістів. Нам не цікаво з ними спілкуватися. Нам немає чого ділити з ними в розмові. Вони як шматки м’яса на прилавку. Гравця вибрали, він одягнув одну футболку, побігав у ній, позабивав м’ячі. Потім вдягнув іншу футболку — побігав у ній. За кожну футболку вони отримують гроші. Якось так. А ми в цей час, наприклад, від самого початку і до кінця лишаємося в одному місті, на одному секторі, представляємо один і той же надпис та емблему на своїх грудях, одні і ті ж кольори. А гравці за гроші можуть все це продати і перескочити з одного табору в інший. Ці люди можуть дозволити собі піти в п’ятницю перед грою нажертися у клубі, а потім в суботу вийти і своїми ніжками дорогоцінними, застрахованими за велику купу грошей, ледь перебирати по полю. І програвати. Або грати договірні матчі. Їх такий стан речей не турбує. У них таке життя. Вони такі собі повії від спорту. Тому розмовляти нам з ними немає про що. Ми люди з різних планет, і ми по-різному дивимось на футбол. І це завжди було для мене таким цікавим нонсенсом, тому що, по суті, ми варимося в одному котлі – футбол та навколо нього.
Кореспондент: Чи існує той ідеальний багаж моральних, фізичних якостей, яким потрібно володіти, щоб бути у ваших рядах?
Дмитро: Я скажу особисто від себе: «Будзь смелым!».
Максим: Таких критеріїв не існує. Зараз в основному на сектор приходять люди досить юного віку. Звичайно, людина не має бути зовсім овочем, повинні бути ідеї в голові. Буває, що до нас хлопці приходять слабкими і вони разом з нами ростуть, як морально, так і фізично. Сектор для всіх відкритий. На секторі є відповідні правила, і їх потрібно дотримуватися. Ми не вживаємо на футболі алкоголь. До цього привчаємо і молодь.
Кореспондент: На початку революції фанати зі всієї України домовилися про перемир’я, яке забороняє сутички між фанами різних клубів. Воно досі триває?
Максим: Так. Перемир’я почалося на початку революції. Фанати київського «Динамо» до всіх офіційно звернулися і їх підтримали представники фанатських рухів по всій країні. Люди з’їжджалися на Майдан, намагалися відстояти свою думку. На Майдані пліч-о-пліч стояли фанати, які до цього між собою “воювали”. Любов до України всіх об’єднала.
Дмитро: Вона примирила не тільки людей, які просто не любили один одного через підтримку різних клубів, вона примирила навіть лівих та правих. А це, як раніше здавалося, закляті суперники, які не просто били один одному обличчя, а стріляли в один одного з травматики, різали один одного і так далі. Представники “ЦСКА Київ”, «Динамо» Київ, київського «Арсеналу» (лівого) зараз воюють разом. Зараз всі піклуються про Батьківщину.
Кореспондент: Традиційно фанатські угрупування обирають собі «ворогів» та «друзів» серед інших рухів. Були у вас вороги до примирення? З ким товаришуєте?
Максим: У нас друзів немає. Не було. І не буде. Були, звичайно, пропозиції дружби, але в нас такий вектор розвитку, що ми вирішили бути самі по собі.
Дмитро: Не будемо втрачати потенційних суперників для цікавих зустрічей.
Максим: Раніше нашим головним, принциповим ворогом була Олександрія. У нас свого роду обласне дербі. Матчі з Олександрією завжди мали для нас додатковий інтерес. Але в даний момент всі об’єдналися заради України і, як на мене, прийшли до того, до чого мали прийти, після такої ситуації в країні.
Дмитро: Взагалі навколофутбол з самого початку планувався як спосіб підготовки людей до захисту Батьківщини. Просто деякі люди цього не розуміли і не розуміють. Навколофутбол – це спорт, це спортивні фанатські зустрічі. Для звичайної людини це просто бійка. Молодий хлопець приходить в навколофутбол, щоб стати сильнішим, стати мужнішим, загартувати свій характер, щоб у майбутньому захистити свою сім’ю і свою Батьківщину. І от виходить, що шляхом еволюції усі люди, які займалися навколофутболом, прийшли до верхівки еволюційної драбини – вони зараз захищають Батьківщину!
Кореспондент: Щоб ви хотіли наостанок сказати читачеві?
Дмитро: Маму любіть. Тата любіть. Батьківщину любіть. Займайтесь спортом, читайте гарні, розумні книжки. І завжди ображайте поганих людей, щоб вони ставали хорошими, а поганих не було взагалі.
Роксолана Ткаченко для Першої електронної газети
Фото, відео з особистого архіву ультрас