Сьогодні новітньому Герою України Павлу Сніцару виповнилося б 39 років.
Та не судилося йому відзначити свій день народження у колі своєї сім”ї, серед товаришів по службі, друзів бо минулого 2014 року, 23 липня він, командир стрілецького батальйону Національної гвардії України, загинув у бою за територіальну цілісність та суверенітет України при визволенні від сепаратистів-терористів міста Лисичанськ на Луганщині.
Загинув від кулі снайпера, намагаючись винести з поля бою тяжко поранених бойових побратимів – свого підлеглого та старшого командира. Востаннє я говорив з Павлом Леонідовичем по телефону за добу до його смерті у бою. Як завжди, він був оптимістом, коротко розповів, що усе добре, що справи йдуть на краще, подякував за моральну підтримку “есемескою”. А коли до того я вітав його з 38-м днем народження, розповідав про тяжку обстановку на горі Карачун, що доводиться бути під постійним ворожим мінометним обстрілом, про втрати у сусідньому підрозділі Збройних Сил України. На мої побажання бадьоро відповів “Єсть триматися!”…
Завжди молодого, завжди оптиміста полковника Сніцара Павла Леонідовича немає вже серед нас. Але є пам”ять про нього, захисника Вітчизни, нагородженого орденом “За мужність”, є вулиця його імені в обласному центрі, є пам’ятник визволителям Лисичанська, серед яких був і він, до списку особового складу Національної гвардії України він зарахований назавжди. А у його День народження ми схилимо голови у мовчанні. З днем народження, героїчний комбат!
Василь Даценко для Першої електронної газети