У свої неповні 25 років Дмитро Ковтун пройшов «м’ясорубку»війни. З початком анексії півострова Крим, Дмитро з лав Самооборони кіровоградського Майдану пішов добровольцем в армію. У складі 17 батальйону територіальної оборони служив командиром підрозділу піхоти, керував БМП-2. Пізніше став командиром протитанкової бригади.
Хлопець має українсько-російське походження. Його батько родом з Кіровоградщини, а мати – з Новосибірської області РФ. Так сталось, що батьки Дмитра познайомились в Узбекистані. Там народився і Дмитро. Родина часто переїжджала, проте осіла у Кіровограді. Тут хлопець і виріс. Батьки привили Дмитрові поняття про Батьківщину, а бабуся передала любов до рідної землі. І вже у зоні АТО молодий військовий зрозумів, що любов до Батьківщини не вимірюється грошима.
Протягом семи місяців він обороняв рідну землю на сході країни. Довелось воювати в таких гарячих точках як Краматорськ, Піски, Донецький аеропорт, Авдіївка. На початку всі думали, що до кінця літа війна закінчиться. Але навпаки, почали з’являтися перші ворожі «ГРАДи», почались обстріли Доброполя.
«Ми тоді здивувались – як це в них «ГРАДи»? Тобто люди, які з автоматами намагались відібрати українську техніку, зупиняли колони наших військових, уже мають на озброєнні важку артилерію. Під кінець першого перемир’я, коли ми стояли у Краматорську, в них уже були танки. Ми з хлопцями сміялись – з такими темпами у них скоро літаки з’являться. Після кожного перемир’я ми отримували якісь сюрпризи. На 10 підбитих танків приїжджали 15 нових», – розповів Дмитро.
А під час одного з перемир’їв батальйон Дмитра потрапив у справжню «м’ясорубку». Без можливості відкрити вогонь у відповідь, через дотримання режиму тиші, військові зазнали чималих втрат від терористів, які відверто нехтували перемир’ям.
«Коли знаходишся там, постійно очікуєш якоїсь загрози. Це загострене відчуття притупляється тоді, коли розслабляєшся. Ось саме в такий момент я отримав поранення. Коли це трапилось, ніхто нічого одразу не зрозумів. Я постраждав менше від усіх хлопців. Найнебезпечніше було тоді, як від потужного ворожого снаряду нас накрила ще й ударна хвиля», – поділився спогадами військовий.
«Найстрашніше – це повернутися із зони АТО інвалідом. На жаль, у нашій країні інваліди нікому не потрібні. І не важливо – інвалідність ти отримав у зоні АТО чи якимось іншим чином, все одно ти сам за себе. Люди йдуть на ризик, який можливо і ніколи не буде виправданий. Але найважливіше, це зрозуміти, що все не дарма: не дарма загинули, не дарма пережили цей жах», – зазнається хлопець.
Близькі Дмитра дуже хвилювались за нього. Особливо коли з ним не було зв’язку кілька місяців. Кілька разів батькам Дмитра повідомляли про загибель сина. Сепаратисти і шахраї надсилали згорьованим родичам фотографії вбитих, заявляючи, що серед них і їхній син. Для батьків це було тяжким випробуванням, але син знаходив можливість зв’язатись з ними і заспокоїти.
«Звісно, що ми боялися. Хто боявся загинути, хто – втратити офіцерську честь, хто – ніколи не побачити родину. Страшно було. Страх напевно допомагає жити. Тому, що та людина, яка втрачає страх, зазвичай гине. Почуття небезпеки повинне бути завжди. Просто його треба контролювати і направляти в правильне русло», – пояснює Дмитро.
Згадуючи військову службу, хлопець з вдячністю говорить про волонтерів: «Волонтери дуже допомагають бійцям, все збирають по крупинці і намагаються усім забезпечити. І хоч в державу надходить допомога зі Швеції, Канади та інших країн, волонтери не припиняють возити солдатам форму, спецодяг та інше.
У Дмитра багато родичів живе у Росії, і поняття, що росіянин – це ворог, у нього немає. Військовий вважає, що ворогом є «москаль». «Москаль – це людина, яка сама по вуха в багнюці, але при цьому вважає, що всі інші живуть погано, а вона – добре».
Розмірковуючи про те, чому у росіян таке ставлення до сусідньої країни, Дмитро говорить, що Росія заражена хворобою імперіалізму. «Російські ЗМІ показують, що люди в Україні живуть погано. Дивлячись на це, росіяни дають тиху згоду на вбивство братнього народу. Це вина російської влади. Не може будуватися країна на крові інших. Головний ворог Путіна – це російський Майдан, який буде дуже страшним і гнівним, і більш масштабнішим ніж український. Для цього російському народу потрібен поштовх. Він може бути викликаний різними причинами: економічними, політичними, воєнними. І не відомо коли ця чаша переповниться, і що буде рушійним фактором для того, щоб російський народ повстав».
Молодим воїнам Дмитро радить розсудливо розмірковувати над усіма можливими ризиками під час війни. Також варто налагоджувати дружні стосунки у військовому колективі, знаходити товаришів, які зможуть винести із пекла, і те саме робити для них. «Слухайте своїх командирів, приглядайтесь до них. Дай Господь всім таких командуючих, які б віддавали толкові накази. Тому що один в полі не воїн. Не бійтеся, перемога буде за нами в будь-якому випадку».
Антоніна Шаповалова, студентка КДПУ ім. В. Винниченка, для Першої електронної
Фото зі сторінки Дмитра Ковтуна у соціальній мережі