«Зрада», «нас зливають!» – ці інтернет-меми, або медіавіруси, тобто емоційно-забарвлена інформація, яка по суті не має змісту, але спонтанно розповсюджується у повідомленнях, репостах, демотиваторах, набули популярності в Україні недаремно. Більш, ніж як рік війни, яка виснажує усі ресурси країни, повільний рух реформування економіки, емоційна втома – все це призводить до того, що пересічний українець відчуває себе спустошеним і зрадженим. А емоції і фейсбук-істерія моментально запропонують кандидатуру винуватця.
Втомлені війною люди каналізують стресову ситуацію, у якій перебувають з початку розгону майдану наприкінці 2013 року, у гнів, образу, пошук винного. Та цим заганяють себе у ще більш депресивний стан. Цим легко користується як ворожа пропагандистська машина, так і місцеві політики, які набирають політичні бали на наступні вибори на розчаруванні і підігруванні депресивним настроям.
Стоп, давайте відразу домовимось – я не «порохобот», питання не в персоналіях. Згадайте себе у ситуації, коли ви заморені, вибиті з сил, виснажені, у стані безперервного і раптом піддаєтеся емоції, а не логіці – ображаєтесь, ображаєте, сердитесь. Це і є ми. Знесилена нація, яка заганяє себе ще глибше у стан безперервного стресу, «зради» і «нас зливають». Ми не унікальні у цьому – це людська природа. Давайте наведемо приклад того, що ми не самотні у цьому світі.
Міхаель Саакашвілі. Унікальний реформатор. Людина, яка витягнула неймовірно корумповану, керовану кримінальними кланами і «ворами в законі» країну з безодні крайньої бідності. Ви знаєте, що у Тбілісі багато років не працювало опалення? А про пенсію, яку вистачає на кілька буханок хліба, чули? А тепер давайте згадаємо про сучасну поліцію, прозорі офіси, хмарочоси і пальми відбудованого Батумі, реформовану економіку, армію, неймовірну туристичну популярність Грузії останніх років.
Хто для грузин Саакашвілі? Злочинець. Так назвала його нова влада, яка прийшла на хвилі втоми від війни і страху перед реформами, які торкнулися багатьох грузин. Людина, яку ненавидять тисячі звільнених корумпованих правоохоронців, прокурорів, митників, чиновників. Їх близькі і рідні. Тобто десятки, сотні тисяч людей. Ким він буде кількадесят років, коли емоції перегорять і включиться логіка? Унікальним реформатором. Унікальним президентом. Таким, про якого Україна могла б тільки мріяти. І не тільки Україна.
Пригнічена стресом масова свідомість шукає винних. І знаходить. Забуваючи, що влада в принципі знаходиться у наших руках. «Продажних депутатів» обираємо ми, наприклад. Згідно Конституції, Кабінет Міністрів України підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. В руках наших обранців державний бюджет та контроль його виконання, призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, призначення Генпрокурора і т.д.
Ми переоцінюємо роль президента, уряду, генпрокурора, дрібного чиновника на місцях і недооцінюємо свою відповідальність. Президента, міністра, депутата можна і навіть треба критикувати. Конструктивно і обґрунтовано. Бо є за що. І не знімати з себе відповідальності за дії своїх представників у Верховній чи місцевих радах.
Давайте ще розглянемо приклад того, що відбудеться, якщо виключити режим «зрада-нас зливають» і підключити логіку. Роман Донік, відомий харківський волонтер, написав про міністра оборони і начальника Генштаба: «Я з цікавістю чекаю відставки або перекладу Муженко. Ні, я не вважаю, що його треба звільняти. Я навпаки, вважаю, що він на своєму місці. Як і Полторак. Немає зараз нікого, хто зміг би стати більш ефективним при інших рівних умовах. Моя думка про Муженко почала змінюватися, коли одну його операцію, яку тру аналітегі-експерти записали в провальну. Я знав, що його провини там не було взагалі. Планування було на 5+. Виконання провалено. Я навіть знаю з чиєї вини. І не тільки я. Кардинально я змінив свою думку після великої зимової війни. Яку знову таки тру аналітегі-експерти оголосили проколом Муженко. При цьому, насправді, один з дуже високих генералів зірвав операцію яку готував Муженко. Просто піддавшись на істерію фейсбучних аналітиків і нашої патріотичної преси та ТБ, поперся деблокувати щось там. І своїм виступом запоров ретельно підготовлену військову операцію».
Ми можемо погоджуватись з цим або ні. Але ми маємо включати логіку. І повірте, це заспокоює, навіть якщо висновки будуть і невтішні. Це природа нашої свідомості. Те, що ми можемо осягнути і усвідомити, використовуючи логіку, вже не лякає. Лякає і заганяє у депресію ірраціональність.
Коротше, давайте визначимось, що режим «зрада-нас зливають» є глибоко деструктивним і ірраціональним по суті. Та чи варто включати режим «перемога»?
Варто з декількох причин. По-перше, для того дійсно є підстави: ледь не вперше за три сотні років Україна отримала шанс побудувати дійсно незалежну демократичну державу, без «смотрящих» від Росії в органах державної влади і силових відомствах. Українці виявились здатними на відстоювання світоглядних принципів навіть ціною власного життя. Україна вистояла в агресії проти великої мілітаризованої держави, хай навіть і ціною частини окупованих територій (згадаймо одну з найрозвинутіших країн світу Фінляндію, якою вона стала після радянсько-фінської війни і втрати територій, чи ту саму Грузію з анексованими Абхазією і Північною Осетією і її суперуспішними реформами). Україна завдяки особистій жертовності солдат і надпотужному волонтерському руху, який з’явився саме під час майдану і війни, за рік відродила повністю знищену армію і створила одні з найбоєздатніших збройних сил у Європі. Україна в умовах війни, анексії, фактично вкрадених у країни ресурсів і збільшення військового бюджету у 20 разів (!), демонструє стримане, повільне, але відновлення і реформування економіки.
Кілька фактів: Україна стала третім за величиною постачальником курятини в Євросоюз та повернулася до першої десятки світових виробників сталі. Попри спротив величезної корумпованої бюрократичної машини реформи таки йдуть, хоч і не так швидко, як цього нам би хотілося (а європейські експерти задоволені процесом, до речі. Невже ми думаємо, що цю злочинну систему можна заламати без зусиль і контролю з боку громадськості?) Як ви думаєте, у якому «режимі» працювали українці, щоб цього досягнути, «зрада» чи «перемога»? Ми здатні мобілізуватися і працювати продуктивно і успішно.
По-друге, давайте розглядати психіку людини як складний механізм, який діє за чіткими правилами і принципами. Ми є успішними і продуктивними, якщо віримо у власні сили і тверезо оцінюємо ситуацію. Практика показала, що там ми здатні перемагати. Є такий метод позитивної крос-культурної терапії, згідно з яким кожна людина є не лише носієм та автором проблем і конфліктів, але й носієм здібностей та автором можливостей зміни життя на краще. Це дуже механічне уявлення про психіку людини, але це працює. Давайте просто перемкнемо тумблер з ірраціонально-депресивного у конструктивний режим і подивимось на результат.
Режим «перемога», на відміну від режиму «зрада», не означає бездумні емоції і масові психози, які, до речі, ціленаправлено підігріваються агресором в абсолютно реальній інформаційній війні. Навпаки, ми повинні чітко розуміти, де знаходиться наша зона відповідальності за процеси, які відбуваються в країні, де і як ми мусимо контролювати владу, де ми мусимо визнати об’єктивну необхідність проведення жорстких реформ, а не піддаватись соціальному популізму. Ми несемо повну відповідальність за дії депутата, якого обрали, чиновника, якого не зупинили у корупційних діях, за хабар, який дали чи отримали. Ми маємо право на стриманий обґрунтований оптимізм. Ми не маємо права втратити ті можливості, які отримали ціною власних зусиль і пожертв.
Євген Манженко, Перша електронна газета