Пропаганда. Це слово в умовах гібридної війни з Росією звучить як загроза, як зло, завдяки якому тисячі росіян і донбаських «ватників» чинять жорстокі злочини на окупованих українських територіях. У цій фразі правдою є все, але оте «ватники» – також є елементом пропаганди, який підсилює цілком зрозумілу ненависть до ворога.
«Чим гучніше розгорнута політиками пропаганда, тим страшніше для громадян її наслідки»
Вільгельм Швебель.
Завдання пропаганди – маніпуляція громадською думкою і свідомістю. В англійській мові «пропаганда» від самого початку мала нейтральну конотацію. Протягом XX сторіччя термін набув яскраво негативного емоційного забарвлення, бо як Радянський союз, так і гітлерівський уряд використовували пропаганду для виправдання Голокосту та приховування правди про штучно організований Голодомор. Те, що почало формуватись під час Першої світової війни (особливо це стосується технології дегуманізації ворога) і сформувалося в страшну маніпулятивну машину часів Другої світової і Холодної війни, колись існувало у мирній формі переконання опонента у власній правоті. Зараз же вважається, що загравання з пропагандою несе загрозу масового винищення людей і встановлення диктатури.
Теорія журналістики говорить: новини повинні бути об’єктивними і заснованими на фактах, а не особистих судженнях. Поява комерційної реклами викликала спокусу використовувати канал неупередженого подання інформації з метою переконати, а не інформувати. Так використання новин як оболонки для просування інших цінностей і породило один з основних засобів політичної маніпуляції. Причому на відміну від політичної агітації, пропаганда діє не на колективне, а з метою маніпулювати емоціями і свідомістю людини. На жаль, це їй чудово вдається.
«Цілком можливо довести при достатньому повторенні і психологічному розумінні людей, які мають до цього відношення, що квадрат – це насправді коло. Зрештою, що таке квадрат і коло? Це всього лише слова, а слова можна ліпити до тих пір, поки вони не одягнуть ідеї в змінені личини», – казав нацист Геббельс, міністр пропаганди гітлерівського уряду. Та ще до того, як він запустив страшну пропагандистську машину, методи маніпуляції, які викликали ненависть до ворога, активно використовувались різного роду окупантами у різні періоди історії.
Доктор Людмила Гриневич, директор Українського центру досліджень Голодомору, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, під час міжнародного семінару «Спокуса пропаганди і масові вбивства» розповідала про маніпулятивну технологію демонізації образу ворога: «Цей процес є природнім для людства. Щоб вбити ворога, треба з нього зробити нелюдську істоту. Порівняйте, як у ХІХ сторіччі французи називали тарганів прусаками, німці – французами. Племена хуту називали тарганами тутсі і т.д.
Пропаганда має зачіпати певні цінності. Сучасна російська пропаганда апелює до закорінених радянською пропагандою штампів. На антиукраїнських карикатурах зображується гадина – абсолютне зло, свастика зростається з тризубом. На Донбасі активно використовується апеляція до антисемітизму. Як приклад – заява самопроголошеного «керівника уряду ДНР» Захарченко: “В Києві жидівська влада”.
Антиамериканський месседж використовується для російського суспільства. Та треба визнати, що оцінка цих меседжів може бути різною у сприйнятті суспільства. Так під час другої світової війни радянська пропаганда зіткнулась з великими проблемами. Вона опиралася на інтернаціоналізм. А як можна вбивати німецьких пролетаріїв? Саме тоді з шапки газети «Правда» прибрали напис “Пролетарі усіх країн – єднайтеся”. Саме тоді з’явилися знамениті рядки Оренбурга “Убей немца”. У Червоній арміі проводили “п’ятихвилинки ненависті”. Як наслідок – погроми у Східній Пруссії і масові зґвалтування воїнами Червоної армії німецьких жінок».
Дегуманізація ворога, його демонізація знімає у свідомості людей природні запобіжники для знищення собі подібних. Людей розділяють на “своїх” і “чужих”. Так створювалися образи «куркуля», «петлюрівця», «єврея», «бандерівця», «сіоніста», «народа-зрадника» (наприклад, для кримськотатарського народу), «українського фашиста» і «хунти» для підбурювання до знищення національних або соціальних груп. Ці категорії населення наділялися непривабливими психологічними й фізіологічними рисами.
18 травня о 4 ранку 1944 року кримські татари стали “зрадниками Батьківщини”. Відбулося примусове виселення кримськотатарського населення Кримської АРСР, проведене НКВС. Кількість жертв, які загинули під час депортації, вражає. Офіційно причиною депортації вказувалася співпраця деяких кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Серед депортованих були і тисячі солдатів і офіцерів Червоної Армії. Пізніше депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. Та татари змогли повернутися на власну землю тільки після 1991 року. Це була частина стратегії по знищенню кримськотатарського народу.
фото: gazeta.ua
Маршал Будьонний за півроку до депортації заявляв: “Кримські татари були і є зрадниками”. Сталін у 1948 під час зустрічі з керівництвом Кримської республіки заявив: «Зараз Крим заселений трудолюбивим російським населенням, а кримські татари були неробами і зрадниками». І кримськотатарський народ винищувався жорстоко і нещадно. До депортованих в Узбекістані завдяки пропаганді ставились, як до недолюдей. Так свідомо розтиражована пропагандою брехня призвела до геноциду цілого народу.
Іноді ця система дає збій. Доктор Марта Дичок стверджує: споживач пропаганди, аудиторія, сприймає її суб’єктивно, і це сприйняття залежить від культурних цінностей споживача. Приклад: неоднозначність ярлика «бандерівець». Або спроби дегуманізації українця у масовій свідомості навішуванням нелюдського, рослинного прізвища «укроп», які дали зворотній ефект. Тепер це пропагандистське кліше українці використовують з гордістю по відношенню до себе.
Армії супротивників часто використовували глузливі прізвиська ворогів – «фриз», «ганси», «джеррі», «івани». Та творячи збірний образ ворога, остаточно не позбавляли людських рис. Перший крок до геноциду – це позбавлення ворога усього людського.
Рафат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, розповідає: “Є кримське прислів’я: ведмедиця, коли планує з’їсти ведмежа, спочатку вимаже його у багнюці – адже своїх їсти не можна. Коли хтось говорить, що ваш народ гірший за інший, вас вимазують у багнюці для подальшого знищення. Коли російська пропаганда стверджувала, що українці не здатні на державність, що це частина російського народу, неповноцінний народ – треба було бити у набат: вже планувався напад, знищення українців”.
Як протистояти пропаганді? Або створенням імунітету до маніпуляцій, а це питання просвіти і освіти українців, або контрпропагандою у відповідь. Перший шлях – довгий. Другий ставить нас на один щабель з ворогом.
Директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович застерігає: «Шкідливість російської пропаганди у тому, що вона приваблює своєю позірною успішністю. Пропаганда є інструментом тоталітарного суспільства і може ефективно існувати тільки в авторитарному суспільстві. Створити ефективну пропаганду у відповідь – це виростити власного дракона».
Чи готові ми ростити власного дракона для швидкої перемоги і чи не обернеться вона для нас пірровою? Чи готові ми відмовитись від прагнень до побудови цивілізованої європейської демократичної країни заради ефективності у цій боротьбі? Звісно, це питання, яке мало хто захоче поставити перед собою і тим більше – намагатися знайти на нього відповідь. «Хунті», «фашистам» і «укропам» протиставляється дегуманізована «вата» і «колоради», вказує на тенденцію український журналіст Андрій Куліков. «Не можна нав’язувати образ ворога українцям з окупованої території», – каже він.
Одночасно з демонізацією ворога відбувається «ангелізація» себе. Критичний погляд на те, що воюють звичайні люди, які не є ідеальними, відкидається. Так легше воювати. Та що ми, дегуманізовані російською пропагандою «укропи», будемо робити після війни з дегуманізованою нами «ватою» зі звільнених територій? Як будемо ми сприймати їх? І як ми будемо сприймати інформацію про іноді далеко неідеальні вчинки українських військових, позбавившись від критичного мислення, відкинувши для себе можливість того, що на фронті воюють такі ж люди, як і ми, тут, в тилу, зі своїми слабостями і недоліками?
Відповідь простою не буде. Пропаганда – ефективний, та дуже небезпечний препарат, неконтрольовані ін’єкції якого можуть викликати звикання аж до повної втрати людських цінностей. Тож зберігаймо у чистоті критичний розум та гостримо ідеологічну зброю. Ми обов’язково переможемо, навіть якщо залишатимемось при цьому людьми.
Євген Манженко, Перша електронна газета