Коли по райцентрах УРСР у 1950-х роках рясно поставали монументи Леніну, навіть в обласному центрі – Кіровограді – ще не було пам’ятника Тарасу Шевченку. Під контролем Москви цьому чинила опір місцева партійно-радянська влада.
У незалежній Україні протягом десяти років не було кому відновити барельєф Кобзаря, який невідомі вандали поцупили з приміщення школи ім. Т.Шевченка у Кіровограді. У ХХІ столітті в обласному центрі вийшли книги та збірки статей про генералів царської Росії Самсонова і Раєвського. І лише до 200-річчя народження Тараса Григоровича у видавництві “КОД” вийшла книга про нього авторства Юрія Матівоса. Книгу, до речі, презентували в обласній дитячій бібліотеці ім. А. Гайдара.
Виставки в Кіровограді до ювілею сибірського генерала Гродекова демонструвались місяцями, а до річниці українського письменника Шевченка – днями, можливо, якимись тижнями.
За антицарську крамолу Тарас Шевченко служив у солдатах в пекучих євразійських пісках, а Пушкін – працював у тепло-чорноморській Одесі.
25 років тому в Кіровограді були інститут, вулиця, школа, навіть острів імені Пушкіна, а ще пам’ятник в школі і педінституті й дві меморіальні дошки. Ніхто з нинішніх опонентів Кобзаря в питанні переіменування обласної дитячої бібліотеки не бив тоді на сполох і не боявся, що буде ще й ресторан чи бар (поет любив благородні напої), а то й цілий квартал імені Пушкіна. Мовчки згоджувалися вони і з пашутінським пам’ятником, вулицею, меморіальною дошкою, пивом, хлібом, магазином (!).
Несприйняття (особливо у деяких депутатів обласної ради) викликав лише Тарас Шевченко, чиїм ім’ям в місті не названо жоден заклад культури, жоден вищий навчальний заклад. У Кіровограді навіть немає присвячених йому експозицій, на відміну від Кутузова, наприклад. Більше того, в написах на установах і закладах по вулиці Шевченка далеко не завжди використовується шевченківська мова.
Шевченка переслідуються з його ж дитинства і до нашого часу: спочатку російськими кріпосниками, поліцією, царатом, а тепер от – деякими кіровоградськими депутатами. Вони сьогодні не готові сприймати ім’я Кобзаря на бібліотеці, але десь в глибині душі раптом відчули любов до російсько-радянського письменника, котрий з ними, явно не тимурівцями, навряд чи зважився б “шагать впереди”. Адже вони могли б його, більшовика, агітувати дорогою вступити в якусь престижну крупнобуржуазну партію або отримати платну освіту, або голосувати за прем’єра-капіталіста. А це вже з червонопрапорно-ленінсько-гайдарівским дитинством пенсіонерів облради не має нічого спільного.
Тарас Шевченко, його дух, сила, воля, патріотизм, народність, творчий талант, самопожертва перемогли “в сім’ї вольній, новій”. Переможе і енергійний, працьовитий, жіночий колектив, читачі, громадськість, симпатики дитячої бібліотеки, керівництво обласного управління культури в прагненні увічнити Кобзаря в імені закладу, де формується європейська Україна ХХІ століття. Давайте не будемо їм заважати у цьому!
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної газети