Тиждень перед Великоднем у народі називався Білим, або Чистим, коли слід дотримуватися суворого посту і сповідатися. До речі, і Чистий четвер первинно значив «пісний», лиш потім під впливом народного тлумачення здобув обрядовість очищення, коли треба умитися до схід сонця, «щоб здоровим бути», а дівчата навіть купалися у ріці до схід сонця, закликаючи красу.
У Страсну п’ятницю нічого не можна робити, хіба що господині печуть паски. Поки паска не посвячена, їсти її не можна! У Великодню суботу роблять крашанки, здебільшого фарбують у червоний, жовтий, помаранчевий, синій і зелений кольори. Не прийнято робити чорних крашанок. Із природних барвників, крім лушпиння цибулі, ще використовували кору яблуні або клена, сушені ягоди бузини, проліски. Також дуже давній звичай – робити писанки. Найпростіша методика – спочатку підфарбувати яйце, потім з допомогою кісточки (паличка з прикріпленою бляшаною трубкою) наноситься орнамент, який має залишитися незафарбованим і яйце фарбують у другій фарбі.
Колись у Центральній Україні був звичай – всю ніч на Великдень хлопці палили багаття десь на узвишші або біля церкви, так, щоб його бачили якомога більше людей. На підпал ішло все, що добре горіло, особливо з сусідніх дворів, тому завбачливі хазяїни заздалегідь відкуплялись або грошима, або могоричем, щоб уберегти дерев’яні сходи.
Ще була легенда, що в Великодню ніч показуються скарби, от тільки мало хто може ними скористатися, «не заплативши за них головою».
Найважливішою у всьому циклі є Великодня служба, після якої вже починають христосуватися: поздоровляти один одного «Христос воскрес!» − «Воістину воскрес!» і обмінюватися крашанками. Звичайно ж, з близькими ще треба тричі поцьомкатись. Був такий звичай, який подекуди зберігся і дотепер – на Великдень усім дозволялось вдарити в дзвін, і кожен старався тим скористатися, за народним віруванням, це приносить щастя.
На святковий стіл прийнято ставити до пасок і крашанок свячену вербу і воскову свічку, і, звісно ж, гори наїдків: Великдень одне із найшанованіших в українців свят, його святкують весело і з розмахом, але «не впиваються». Першу шкаралупу свяченого яйця пускають у річку, «Так рахмани (жителі блаженної місцини) дізнаються, що прийшов Великдень».
На Великодні свята виконувалися гагілки (різновид веснянок), влаштовувалися ігри, зокрема, будували гойдалку, бо якщо в цей день погойдатися – «рік хворіти не будеш».
І не забудьте гарненько повідчиняти вікна – впустити в дім Великоднє сонечко, бо в цей день «сонце грає».
Наступний після Великодня – Поливаний понеділок, здавна в цей день або вкидали у воду скупатися, або обливали (в першу чергу так залицялися хлопці до дівчат – відібравши писанку ще й обливали холодною водою). Символіка традиційна − то до очищення і на здоров’я. Подекуди цього звичаю дотримуються дотепер.
Обов’язково у Великодні свята згадують про померлих родичів. Сьомий день після Великодня – седьмиця, поминальна неділя.
Ірина Круть для Першої електронної газети