Більше року Україна знаходиться у стані неоголошеної війни. За цей час ми втратили багато прекрасних чоловіків – синів, братів, батьків. Офіційно зараз триває так зване перемир’я, але майже щодня наша свідомість здригається від страшних вістей із зони АТО – знаходяться тіла безвісти зниклих воїнів, приходять повідомлення про нові й нові втрати. А ми зі слізьми і тугою зустрічаємо своїх полеглих захисників і проводжаємо їх туди, де герої не вмирають…
Але будьмо відвертими – герої вмирають. Таки вмирають! Перших десять-двадцять років вони ще живуть у серцях тих, хто їх знав і любив, тих, хто їм вдячний за подвиг і захист. Але з часом з’являються нові герої, нові переживання, новий біль і нова радість. І єдиний шанс зберегти пам’ять про сміливих чоловіків, які самовіддано захищали нашу землю – це вберегти їхні могили від забуття.
За час проведення АТО (саме так чомусь досі прийнято називати цю гібридну війну) Кіровоградщина втратила близько сотні військових. На Рівнянському кладовищі зараз 27 могил, на Далекосхідному – одна. Всіх інших поховано на кладовищах області – в невеличких селах і районних центрах, поближче до рідні. Війна, чи то АТО, застала Україну зненацька. Держава, а тим більше Кіровоградщина, не були готові до такої кількості національних героїв, кожен з яких заслуговує на окреме місце на сторінках історії. Ситуація, яка склалася сьогодні, попереджає, що у кіровоградських військових є всі шанси стати забутими. Чому? А тому, що місцеві чиновники в основному живуть від виборів до виборів, зазвичай обираючи найлегший шлях вирішення проблеми.
Коли Кіровоградська міськрада, на чолі з секретарем Іваном Марковським, обирала місце для поховання учасників АТО, то першочергово звернули увагу на меморіальний комплекс «Фортечні вали». Зустрівши на своєму шляху ряд вдаваних і справжніх перешкод, чиновники обійшли проблему і вирішили ховати загиблих воїнів на Рівнянському кладовищі. Розробили проект Алеї Слави, знайшли кошти у місцевому бюджеті, наразі навіть взялися за розширення території кладовища, переносячи огорожу на 2 м вбік – ближче до дороги і автозаправки.
Таке рішення Іван Марковський пояснює просто: «Ховати учасників АТО на меморіальному комплексі «Фортечні вали» неможливо. По-перше, категорично проти виступила санітарно-епідеміологічна служба. По-друге, якщо б ми все ж таки прийняли для себе таке рішення, то дозвіл на кожне поховання необхідно було брати в Києві від Міністерства культури а отримання такого дозволу потребує збору величезної кількості довідок та документів і, головне – часу, якого у нас, на жаль немає». З цими словами Іван Іванович дістає стос документів, які мали б підтвердити його думку. Насправді ж все не так категорично, як говорить чиновник.
Згідно санітарно-гігієнічних норм, кладовища в Україні мають знаходитися на відстані 300 м від жилих територій. Ця дистанція однаково не зберігається ні на меморіальному комплексі (тут за 200 м знаходиться лікарня), ні на Рівнянському кладовищі (200 м до заправки і оптового ринку). Крім того, у 2009 році відбулося перепоховання учасника ІІ світової війни – на це дозвіл у Міністерстві культури отримали без перешкод і на порушення санітарно-гігієнічних норм тоді чомусь ніхто не нарікав.
Також на “Фортечних валах” розташоване кладовище тварин. З надгробками.
Першою питання про збереження пам’яті Героїв неоголошеної війни підняла Олена Степанок – дружина майора Збройних Сил України Володимира Степанка, який загинув під час виконання бойового завдання під Дебальцевим. Олена Валентинівна працює завідуючою відділу науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею і, незважаючи на велике особисте горе, тверезо дивиться на ситуацію.
«Розумію, що багатьом родичам та близьким це питання і досі болить – їм хочеться, щоб їхні найрідніші просто спочивали з миром. І я їх розумію. Але вже зараз варто думати про те, чим стануть жертви наших чоловіків для народу. Нам вже зараз треба починати працювати над тим, щоб їхні могили з часом не були забуті людьми. «Фортечні вали» – це гордість і слава Кіровоградщини, туди приходять пізнати місто , його історію. Рівнянське кладовище – це осередок суму та особистого горя. А нам треба зробити все можливе, щоб наші хлопці жили не лише у серцях родичів та близьких, а й у пам’яті всіх, кого вони захищали. Щоб їхня жертва стала частиною історії Кіровоградщини і України», – пояснює Олена Степанок.
За словами Олени Валентинівни деякі родичі загиблих військових повністю підтримують її, деякі – категорично проти перепоховання, бо просто вбиті горем. Їм важко відійти від утрати і подумати над тим, що може бути завтра.
У департаменті культури, туризму та культурної спадщини Кіровоградської ОДА також запевняють, що поховання сучасних героїв на історичних «валах» – це зовсім не марна справа. Для отримання дозволу головне – почати.
«Перш за все варто не забувати, що «Фортечні вали» – це комплексна пам’ятка, на території якої знаходиться меморіальна, рекреаційна та лікувальна зона. І щоб отримати дозвіл на поховання учасників АТО на цій території, органи виконавчої влади кіровоградської міськради та департаменту культури повинні звернулися до Міністерства культури з даною пропозицією, представивши їм своє передпроектне рішення. У такому випадку є всі шанси отримати дозвіл на поховання або перепоховання учасників АТО на території валів», – коментує ситуацію голова обласної організації українського товариства охорони пам’яток історії та культури Надія Лісняк.
Тож фактично глобальних перешкод для увічнення пам’яті наших захисників так, як належить, зовсім немає. Все впирається у позицію місцевої влади. А ми з вами добре знаємо: якщо чиновники з чимось зволікають чи чогось не хочуть робити, то громада може їм у цьому допомогти. Головне, щоб самим людям було не байдуже до їхніх полеглих захисників.
Починати дбати про збереження пам’яті воїнів з Кіровоградщини треба вже сьогодні. А для цього потрібно ініціювати громадське обговорення. Олена Степанок, яка є ініціатором збереження пам’яті героїв неоголошеної війни, та Перша електронна газета готові до діалогу як з представниками місцевої влади, так і з родинами загиблих учасників АТО. Зв’язатись з Оленою Валентинівною можна за номером (066) 482-39-92, з редакцією – тут.
Антитерористична операція на сході країни забирає найкращих. І ніхто напевно не може сказати, наскільки довгим буде український шлях до справжньої незалежності та миру у власній державі. Саме тому вже сьогодні ми повинні конкретними справами довести свою повагу до Героїв, які загинули. А для цього треба зробити все можливе, щоб в українській історії більше не було забутих могил та безіменних героїв.
Тетяна Колісник, Перша електронна газета