Леонід Голуб’єв (1967 р.н.) родом із Кубані, але вже багато років проживає з сім’єю в Кіровограді. У мирний час працював на будівництві, потім лагодив автомобілі на автостації, був вантажником – заробляв, як міг. Та щойно почалась війна, він без сумнівів і страху став на захист України. У квітні 2014 року пішов добровольцем у 17-й батальйон. Нещодавно отримав поранення. Перебуває на лікуванні в обласному госпіталі ветеранів.
«Я не сепаратист. Я справжній українець. Я добре знаю історію свого – українського – народу», – говорить військовий.
За час служби Леонід встиг побувати у Дебальцевому, потім його підрозділ передислокувався у Луганську область – ближче до кордону. Поранення ж отримав поблизу Горлівки (на Донеччині).
Леонід був готовий до війни, адже це його друга війна – він служив у Афганістані. Але такого, як нині твориться на сході України, в ісламській республіці він не бачив: «Коли я служив в Афганістані – це була одна війна, а наше АТО – це зовсім інша війна. Це просто винещення. От і усе».
«Нам дуже допомагали місцеві, дозволяли в себе в будинку покупатися, випрати одяг. Коли до нас приїжджали гуманітарки, ми допомагали їм. Продуктів у нас було досить багато. Ми ділились із людьми, роздавали тим, хто їх потребував. Ми досі тримаємо зв’язок із Дебальцевим», – каже чоловік.
Триматись на війні Леоніду допомагала його родина. Хоч не завжди була можливість зателефонувати, але світлини рідних гріли серце герою в найтяжчий час: «У зоні АТО я часто підбадьорював себе тим, що просто дивився на фотографію своєї сім’ї».
Поблизу Горлівки Леонід Голуб’єв отримав поранення: поряд розірвалася міна й уламок потрапив у плече та в голову бійця. Найважче для чоловіка те, що навіть після реабілітації він не зможе повернутися на службу – у голові залишились уламки від міни. Незабаром йому оформлять статус інваліда і призначать відповідну пенсію. Воїн запевняє, якби поранення не було настільки серйозним, він повернувся б на службу і знову став би на захист держави.
«Звісно, якщо буде повна мобілізація, то й таким піду. Можливо, не на передову, але хоч якусь роботу виконувати зможу». – каже Леонід. Нещодавно з фронту повернулися всі його бойові побратими з 17-го батальйону.
Історію записала Анастасія Андрієнко