«Не був знищений сепаратизм, до того як він почав пускати коріння» – переповідає думку Донбасу про війну Оксана Левкова – кандидат наук соціальних комунікацій, голова ГО «Не будь байдужим».
Про діяльність організації, зокрема закулісся фільму «Холодний Яр. Воля України – або смерть», Оксана Левкова розповіла Першій електронній.
Місією організації є популяризація української мови, культури та історії у нешароварних неполітичних форматах. У рамках проукраїнських акцій Оксана Левкова об’їздила всю Україну, а як соціолог, сягнула далеко за її межі.
За словами Оксани, війною в Україні ми «завдячуємо» затертому викладанні важливих дисциплін для підростаючого покоління: «Насправді, щоб це все не почалось, треба було виховувати патріотизм змалку і подавати історію креативно. Я вивчала інші країни. І я не бачила жодної, де би настільки не займались культурою. Особливо це видно на прикладі тих областей, які потребували найбільшої підтримки у їх намаганнях пізнати свою істjрію. І тому маємо те, що маємо».
А маємо ми війну, тому основний напрямок діяльності ГО «Не будь байдужим» – підтримка Донбасу.
«Раніше ми возили із концертами діджеїв гурту Бумбокс, Тартак і ТНМК. Згодом передавали різні сценарії вчителям. У них дійсно бракує креативності. До прикладу, у проведенні того ж святкового ранку для школярів, – розповідає Оксана Левкова. – Восени відправила 3 000 книжок, адже таких видань дуже мало на Донбасі. Ці книги приносили мені прямо у квартиру кияни і жителі Вінницької області: історія, мова, література. Конкретно зараз рухаємось у східному напрямку з фільмом «Холодний Яр. Воля України – або смерть».
Першою фільм побачила українська столиця – 9 грудня 2014 року. З того часу стрічка відвідала 6 міст і подразнила свідомість близько 5 000 українців.
Кіровоград – сьоме місто у загальному маршруті і перше на холодноярській кінокарті. Після перегляду «Холодного Яру» в обласному центрі, стрічка відправиться до Знам’янки та Новгородки.
Пані Оксано, скільки часу тривала зйомка фільму?
Два роки йшли зйомки. Звісно, то була не потужна щоденна робота. До того ж було тяжко, бо почався Майдан, потім війна. Але ми все-одно хотіли доробити цю справу, адже пообіцяли людям. Фільм знімався за народні гроші, які витрачались на поїздки знімальної групи, знову ж таки, на ту ж Черкащину, на бутерброди реконструкторам.
Знімались професійні актори чи тільки реконструктори?
Виключно реконструктори військово-історичного клубу «Повстанець». Шикарні хлопці. Вони знялись у щонайменше 10 яскравих фільмах українських режисерів. Зокрема, і в «Поводирі». Олесь Санін не дозволив би якимось невідомим «мальчікам» грати у своєму фільмі героїв Крут. Окрім акторського таланту, вони мають й інший: ці ре конструктори уміють добряче дисциплінувати саме своєю прискіпливістю до кожного ґудзика. І режисерів вони дисциплінують. До зйомок вони ставляться дуже серйозно: жодних годинників, мобілок. Якщо вони відтворюють козаків, то в одязі відповідному, курять тільки люльку, якщо матюкаються, то матюкаються як козаки.
Фільм славиться достовірністю історичних подій. Хто консультував сценаристів?
В титрах у нас вписано 9 науковців з усієї України. Наприклад, є кандидат історичних наук, викладач Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара Олег Репан, який свого часу нам і порадив кіровоградського професора Юрія Митрофаненка. Він не тільки консультував, а і був актором. Науковець захистив дисертацію на тему повстанських рухів в Україні 19-20 рр. Це унікальна людина. До того ж, працює в інституті підвищеної кваліфікації вчителів, а тому знає підхід до свідомості української аудиторії. Адже першопочатково фільм створювався саме для вчителів, школярів, тобто для шкіл. Згодом ситуація в країні змусила нас показати його ширшій аудиторії.
Хто став «непердбачуваним» глядачем – кому, окрім школярів, був показаний фільм?
Ми зрозуміли, що треба і військовим возити на фронт. Ми зв’язались з відділом Міністерства оборони ІПСО (Інформаційно-психологічні операції). І вони сказали, що такі фільми дійсно важливо возити хлопцям, щоб піднімати їх бойовий дух. Ці покази відбувались десь так підпільно, поки ніхто не бачить, у закинутих підвалах-штабах. Адже це такі речі, які не дуже бажано озвучувати у пресі чи соцмережах.
Насправді, на Донбасі ми багатьом показали цей фільм. Ми ж не можемо дозволити собі так виїхати, пошвендяти по місту, двадцятьом людям показати і поїхати. Це надто затратно. За дві з половиною доби на Донбасі ми зробили 7 переглядів. І це ж не просто перегляд: врубав і пішов пити чайок. Це дискусія – люди цікавляться як правильно проводити проукраїнські акції, чому у нас так і не почули Донбас, звідки виникло гасло «Слава Україні» і так далі.
Що Донбас думає про причини війни?
Вони все розуміють. Ми знайомі переважно із проукраїнськими громадськими активістами, які розуміють, що це або вони недопрацювали, або все-таки Київ недопрацював. Не був знищений сепаратизм, до того як почав пускати коріння – на рівні наукових конференцій, розмов у пресі.
Які міста уже побачили «Холодний Яр»?
Возили в Краматорськ, Слов’янськ, Дружківку, Дніпропетровськ, Харків. Ось нещодавно повернулись. Зустрічали добре. Фільм мав попит. Людям цікаво що то за фільм такий, що навіть слюсарі і прибиральниці скинулись, щоб продемонструвати фільм у іншій області. Отак ми склеюємо країну, хоч підсвідомо. Зараз приїхали до Кіровограда, адже один із консультантів, Юрій Митрофаненко, саме звідси і він запропонував показати «Холодний Яр» у своєму місті: «Гріх не показати кіровоградцям фільм про їх же історію». Адже Холодноярщина частково зачіпає і Кіровоградську область – це ж цілий повстанський рух.
Чи не виникало провокацій до перегляду фільму?
Провокацій не було. Хоча б тому, що про перегляд мало хто знав. Хоч це і зменшило обсяг аудиторії, але безпека – перш за все. Так, ми звикли до камер під час перегляду. Але на ці події телебачення ми не кликали і в ЗМІ не анонсували – тільки через соцмережі. Скажімо так, у Харкові переглянуло 300 людей, Дніпропетровськ – 500 осіб, на Донбасі – 700. А от коли ми робили акції у мирний час, телекамери передавали інформацію мільйонам. То є ж різниця?
Яке місто найбільше запам’яталось?
Нам з колегами запам’яталось маленьке містечко Дружківка на Донбасі, де дуже згуртована українська громада. Вони постійно відстежують події такого плану, привозять до себе когось із інших міст. Вони відкриті до спілкування. Там є такі блискучі громадські діячі! Під час перегляду фільму жителі Дружківки аплодували стоячи. Мало того, вони нам ще і розповіли про повстанські рухи на Донбасі. Виявляється Донбас теж український – свого часу там теж не сприймали більшовиків.
Куди фільм тримає маршрут далі?
Зараз Кіровоград, Запоріжжя, а далі, звісно ж, Луганщина. Бо це дуже важливо. Особливо зараз. Ми показуємо фільм, де тільки є можливість.
Дякую за розмову! Успіхів у Ваших починанням. Ви робите гарну справу.
У суботу, 21 березня, об 11.00 в кінотеатрі «Портал» відбудеться презентація фільму «Холодний Яр. Воля України – або смерть» для кіровоградців.