Взимку 1752 року імператриця Єлизавета Романова підписала указ про заснування фортеці св. Єлисавети для захисту новостворюваних новосербських поселень. І укріплення для військових зайд з Росії, і поселення для переселенців з Балкан створювалися на стародавніх козацьких землях. З анексованих територій цариця звеліла виселити українців. Це була перша депортація наших предків, а заразом і старообрядців. На протести господарів цих земель, Запорозької Січі та Гетьманщини, Романова не зважила. Ні в царські, ні в радянські часи Петербург і Москва не дозволяли заглиблюватися в справжні цілі, реалії нав’язаного нашим предкам форту. У роки незалежності України в місцевих ЗМІ, календарях, брошурах, книгах завдяки виявленню зацікавленості в минувшині нашого граду вже не тільки істориків, а й аматорів, дилетантів, любителів краєвої історії, почали створюватися гіпотези, версії, припущення, легенди, вигадки, перекручення й фальсифікації. Зупинимось на деяких із тих, які не набули підтвердження історичними джерелами.
Безпідставно почали писати, що фортеця св. Єлисавети названа іменем матері Івана-Хрестителя святої Праведної Єлисавети. Насправді, до січневого указу про заснування укріплення та грудневого дня народження його авторки Єлисавети Романової ближчими у православному календарі є дні інших святих з таким іменем. У календарі немає окремого дня вказаної святої праведної Єлисавети, а є спільний день з її чоловіком святим пророком Захарією. Її іменем не було ніколи названо жодної церкви, навіть у Єлисаветграді, самій фортеці св. Єлисавети, єлисаветградських провінції й повіті. У кримському селищі Чорноморському є церква, названа спільно іменами обох святих цієї сім’ї. Там пояснюють, що окремо ім’я св. праведної Єлисавети (як це хотів засновник будівництва тієї церкви у ХІХ столітті граф Воронцов) без чоловіка св. прор. Захарії не увічнюється. Це підтверджується й планом будівництва нової, кам’яної Троїцької церкви у фортеці св. Єлисавети з преділом святих Захарія та Єлисавети у середині ХVІІІ століття.
Твердження, що фортеця була збудована для захисту від турків та татар, суперечить згаданому указу, де турки й татари не згадуються. Водночас там попереджаються запорозькі козаки про недопущення перешкод спорудженню. До фортеці було приписано військову команду Новосіченського ретраншементу, з якої росіяни наглядали над Запорозькою Січчю.
Указ про заснування від 11 січня 1752 року на новий (теперішній) стиль неправильно переводиться як 24 січня. Адже, дати ХVІІІ століття із Юліанського на Григоріанський календар за встановленим християнською церквою ще в ХVІ столітті порядком переводяться шляхом додавання 11 днів. Тобто, 11 + 11 = 22 січня, що й є сьогодні офіційною річницею указу.
Фортеця св. Єлисавети не є найбільшою з-поміж земляних укріплень Європи, оскільки у кілька разів більшим за неї є укріплення болгар на Волзі.
Фортеця не стала південним форпостом слов’янського православ’я. Насправді, це був не християнський, а військовий об’єкт, під котрий (як і під Нову Сербію) Петербург депортував із Синюхо-Дніпровського межиріччя якраз християн. У фортеці так і не збудували кам’яну церкву. Можливо тому, що керівник спорудження укріплення та більшість його комендантів і базованих тут комендантів Єлисаветградської провінції були далекими від православ’я німцями.
Фортецю не будували спільно українці, серби, росіяни, валахи та греки. А понад п’ять тисяч мешканців з Лівобережних українських козацьких полків царська влада примусили споруджувати російський колонізаційний форпост. За кілька місяців 71 українець помер на цій, фактично каторжній, царициній будові, 230 хворих були відпущені через неможливість працювати далі, 855 мусили тікати з цього “форпосту”. Через два десятиріччя 100-тисячна російська армія вийшла з-під фортеці св. Єлисавети, ліквідувала православну Запорізьку Січ, українську старшину було заслано до Соловків та Сибіру. Відібрані в християн-козаків землі німкеня Катерина ІІ роздавала сербським, російським, німецьким та іншим поміщикам. Гарнізон фортеці перехоплював і заарештовував українських гайдамаків, які йшли в захоплені католицькою Річчю Посполитою західні й північні землі краю боротися проти польських поміщиків.
Відсутні документи, які б підтверджували, що назва міста походить від імені фортеці св. Єлисавети. Та й на перших порах до складу поселення фортеця взагалі не входила. У перших печатках фортечних військових частин , гербі Єлисаветграда вказано ініціали «Е.П.” (Єлисавета Петрівна). О. Пашутін вважав, що керував понад чверть століття “містом доньки Петра Великого” (тобто – цариці Єлисавети).
І останнє. Старі вали не є головним символом для кіровоградців, оскільки вони байдуже спостерігають засмічення та забудову, зокрема з боку сусідніх супермаркету та школи, пам’яткоохоронної зони, зеленої оази.
Сергій Шевченко для Першої електронної газети