За останній рік Україну охопив справжній ленінопад. За найскромнішими підрахунками в країні демонтували 504 пам’ятники кривавому диктатору. Підтримка олігархами від комуністичної партії України терористів на Сході країни тільки пришвидшила процес позбавлення від пам`яток тоталітарної епохи. Насправді громади українських міст діють у правовому полі, адже виконують вимоги законодавства, які не виконувала влада багато років поспіль.
Нагадаємо, що у 1996 та 2006 роках ПАРЄ ухвалила резолюції «Стосовно заходів з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів» і «Про необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів».
Відповідно до вимог Указів Президента № 250/2007 “Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні”, № 856/2008 “Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів” та № 432/2009 “Про додаткові заходи щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Україні” та низці інших Указів Президента України, пам’ятники вождям комуністичного режиму мають бути демонтованими.
У місті Кіровограді цей указ і резолюції ПАРЄ досі не виконані. Рік тому кіровоградці допомогли зійти з постаментів Кірову та Леніну на центральній площі міста та у Ковалівському парку відповідно, та і досі у Кіровограді повно «червоних нелегалів». Наприклад, у Центральному сквері, біля міськради, розташований символ тоталітарної епохи – стела із зображенням ката українського народу Володимира Леніна, яка, до того ж, не є культурним надбанням українського народу, пам`яткою культури, не має жодної мистецької цінності. Та за рік з втечі Януковича і початку агресії пострадянською Росією ні міські, ні обласні чиновники не демонтували окупаційний символ, бетонно-гранітне одоробло у сквері з непристойною неофіційною назвою.
У традиції католицької церкви є таке поняття, як «адвокат диявола». Це особа, якій доручено при католицької канонізації підтримувати сумніви в дійсності чудес, здійснених покійним. У сучасній інтерпретації цей термін використовується вже з іншим наповненням, коли для об`єктивності треба представити інтереси й іншої сторони, якою б людожерською вона не була. Спробуємо взяти на себе цю не дуже приємну місію.
Отже, які заслуги є в покійного диктатора перед Україною, за які варто було б залишити пам`ятник Ульянову?
Найчастіше сучасні прихильники червоного терору називають такий аргумент: Ленін створив державу Україну як республіку у складі радянської імперії. Цей аргумент не витримує ніякої критики. Сучасна Україна утворилася завдяки об`єднанню Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Саме єдину Україну захопили більшовики, а не «збирали» її по уламкам двох імперій, як стверджують сучасні неофіти сталінізму. УНР була створена завдяки прагненню українців до об`єднання ще до окупації України більшовиками. Кордони УРСР практично збігалися з кордонами УНР Чи варто нагадати, як змінилося життя українців, як і інших підкорених більшовиками народів, вже у перші роки диктатури Леніна? Процитуємо самого Володимира Ульянова у наказах, які він віддавав каральним органам: «Будьте зразково нещадні”, «Треба заохочувати енергію і масовисть терору …”, «Якщо ви абсолютно впевнені, що немає сил для лютої і нещадної розправи, то телеграфуйте”,«Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ніякої тяганини”.
Якщо говорити про історичні українські землі, тільки в Києві, Таганрозі, Криму та в станицях Кубані комуністичний режим тільки за 1918-1919 роки знищив близько 1 млн 700 тис українців. Взимку 1920 в Криму було розстріляно 96 тис людей. У ході радянської окупації було страчено 30 тис офіцерів і старшин українського походження, ще 9000 курсантів-українців були розстріляні в Саратові та Харкові. Все це було «узаконено» Декретом про червоний терор як вищу форму класової боротьби у 1918 році. Ще протягом майже 4 років працювала ця нелюдська машина масового вбивства. За період 1921-1922 років більше 10 тис українських офіцерів, солдатів і представників адміністрацій комуністи розстріляли тільки в м. Вінниці за участь у національно-визвольній війні. Що вже говорити про селянство, яке знищували без суду і слідства масово по усій Україні ВЧК та революційними трибуналами. Так само знищувалась і українська інтелігенція. У 1918-1920-х роках були вбиті перший міністр освіти Центральної Ради письменник Іван Стешенко, композитор Леонтович, відомий вчений-плодовод Лев Симиренко, художник Олександр Мурашко, Лесь Лазурский та інші.
Та чи є цивілізованою, європейською практика знищення пам`ятників катам?
За словами Голови Українського інституту національної пам’яті канд. іст. наук Володимира В’ятровича, пам’ятники епохи тоталітаризму рідко коли ліквідовують законним шляхом. “Здебільшого це стається стихійно, в революційний час. Так було у 1989-1990-ті у Східній Європі та в Західній Україні. Але тепер, гадаю, що “революційну ініціативу” має перехопити держава і довести справу позбавлення України решти тоталітарних пам’яток до завершення”, – розповідає історик. Володимир Ленін повністю підпадає під визначення осіб, причетних до організації та здійснення політичних репресій, пам’ятники яким мають бути демонтовані.
Та що робити з поваленими ідолами? Наприклад, як повідомляє ТСН, місцеві активісти із райцентру Гадяч на Полтавщині купили два автомобілі “Opel Frontera” для бійців АТО. Легковики купили за гроші, які виручили від здачі на брухт поваленого ще торік пам’ятника Леніну. Тоді виручили трохи більше 100 тис грн. Після покупки цих машин 40 тисяч гривень, що залишилися, витратили на ремонт трьох списаних автомобілів УАЗ, які на Донбасі будуть “швидкими”.
Скористаємося інфографікою від видання «Фокус», щоб зрозуміти, як саме можна допомогти армії у боротьби з агресором, здавши тоталітарну ідеологію у брухт у прямому і переносному сенсі.
А що ж робити зі стелою з ликом кривавого вождя у скверику з непристойною народною назвою? Тут є кілька варіантів. Представники громадськості вносили відповідний запит на знесення цієї бетонної споруди до топонімічної комісії міськради, який не було розглянуто на минулому засіданні. Також були заклики знести її без жодних рішень, адже ця споруда не має жодної культурної, мистецької та історичної цінності. А ще є думка, що знаходження цієї споруди у скверику з красномовною народною назвою вже саме по собі говорить про ставлення кіровоградців як до самої стели, так і до «червоного терориста» Ульянова, ім`я і зображення якого повинні, згідно з чинним законодавством, прикрашати хіба що сторінки підручників і монографій про розгул терору «більшовиків» в Україні.
Євген Манженко для Першої електронної