Продовження. Частину І читайте тут.
За чотири роки громадянської війни Нестор Махно отримав 12 поранень, в бою під ним було вбито шість коней. А своє останнє поранення, за свідченнями очевидців, він отримав 22 серпня 1921 року поблизу села Піщаний Брід (Добровеличківський район Кіровоградської області).
Винищувальний загін “червоних” безупинно переслідував махновців вже багато днів поспіль. Прибувши до Піщаного Броду, махновці спробували переправитися через річку Чорний Ташлик, але у збройній сутичці з більшовиками втратили близько сорока чоловік, серед них – найближчі товариші Нестора Махна – Тарановський та Петренко.
Після прориву Махно із залишками свого загону попрямував у південному від Піщаного Броду напрямку – на Лису Гору (нині Первомайський район Миколаївської області). Здавалося б, що порятунок вже близький, адже махновці перебували на відстані, недосяжній для пострілів переслідувачів. Але сталася несподіванка: один із червоноармійців вистрілив навмання навздогін відступаючим махновцям і поранив самого отамана! Куля вдарила Махна трохи нижче потилиці і вийшла, розірвавши праву щоку від вуха до самого рота. Від цього пострілу на його обличчі на все життя залишився шрам схожий на рубець від удару шаблі.
Із Піщаним Бродом Махна пов’язувало багато життєвих обставин та подій, що відбулися у роки Громадянської війни. Саме тут Нестор Іванович познайомився зі своєю майбутньою дружиною Галиною Кузьменко. А зовсім поряд із цим селом, у Добровеличківці, був розташований штаб його Революційної повстанської армії України. І саме тут Махно видав Наказ №1, у якому задекларував основи післявоєнного устрою України.
За кілька днів після трагічних подій, що сталися під Піщаним Бродом, махновці досягли Бессарабії і, шукаючи порятунку від червоноармійців, рано вранці 28 серпня переправилися вплав через Дністер на румунський берег. Їх було 78, тих, хто до кінця залишилися вірними Батьку. Цей невеличкий загін – все, що залишилося від колись великої селянської повстанської армії. Армії, з якою свого часу мусили рахуватися всі воюючі сторони, що брали участь у Громадянській війні – більшовики, білогвардійці, петлюрівці, австро-німецькі інтервенти та війська Антанти, що перебували на території України.
А ще за 2 роки до того, восени 1919 року, Революційна повстанська армія України нараховувала до 103 тисяч багнетів, 20 тисяч шабель, 1435 кулеметів та 84 гармати. Військо Махна складалося із чотирьох корпусів: Донецького, Азовського, Катеринославського та Кримського. Махновцями були захоплені такі великі міста, як Бердянськ, Катеринослав, Олександрівськ (сучасне Запоріжжя), Нікополь, Маріуполь, Мелітополь, внаслідок чого білогвардійці змушені були терміново перекидати найбільш боєздатні частини з-під Москви на південь України. Це, у свою чергу, дозволило більшовикам отримати вирішальну перевагу та переламати хід війни на свою користь.
Проте, нетривалий роман із червоними закінчився для Махна досить традиційно. Після того, як махновські тачанки забезпечили перемогу в кампанії проти білогвардійського барона Врангеля, комуністи у черговий раз оголосили Батьку поза законом. Разом із шістьма сотнями соратників Нестор поспішно кинувся на прорив до кордону.
Судячи з усього, Махно не випадково вирішив відступати через Піщаний Брід. Не виключено, що саме тут, на батьківщині його дружини, він завчасно приховав частину “золотого запасу” Революційної повстанської армії на “чорний день”. Одна з історичних теорій припускає, що Батько намагався прихопити ці кошти з собою, але через те, що червоні фактично дихали йому в спину, так і поїхав з пустими руками. Тож деякі історики вважають, що махновське золото й досі залишається схованим десь на околицях Піщаного Броду.
Про реальний стан фінансових справ махновців свідчить такий факт. Перед тим, як перетнути румунський кордон, начальник контррозвідки Революційної повстанської армії і найближчий соратник Нестора Махна – відомий Льова Задов – зняв свій золотий перстень та передав його дружині Нестора Івановича, сказавши, що це – єдина цінна річ у загоні.
Махно, який ще недавно захоплював потяги з царським золотом, прибув до Європи у рваній гімнастерці і без гроша у кишені. Чим дуже здивував російських емігрантів, які зуміли прихопити з собою цілі валізи золота і картинні галереї.
Достовірно відомо, що перебуваючи в еміграції (у Румунії, в Польщі, Німеччині та Франції) Нестор Іванович і його сім’я відчували гостру потребу у коштах, заробляючи на життя важкою працею. Зокрема Нестор Іванович працював різноробочим у друкарні та теслею на одній із паризьких кіностудій, а його дружина Галина – покоївкою у приватному пансіоні.
Це підтверджує теорію про те, що Махно пішов за кордон дійсно з пустими руками. Хоча за чотири роки Громадянської війни до Батьки потрапили величезні багатства.
Так куди ж зникли його багатства?
Михайло Петренко для Першої електронної газети. Далі буде