Цієї зимової сесії в коридорах університету можна зустріти не зовсім звичайних студентів: молодих людей у камуфляжі, армійських чоботах, з речовими мішками за плечима. Це військовослужбовці Збройних сил України, які одночасно є студентами-заочниками КНТУ, намагаються здати сесію, доки триває хитке перемир’я, а командування частини надало коротеньку «учбову» відпустку.
За словами керівника Центру заочної та дистанційної освіти КНТУ Олександра Лізункова, на сьогодні в університеті навчається більше десяти студентів, які мобілізовані до лав збройних сил та несуть службу у військових частинах (в зоні АТО, а також в Кіровоградській, Черкаській, Миколаївській, Одеській та Житомирській областях). Дехто з них влітку отримав короткочасну відпустку для складання сесії, але для більшості військових-заочників літня сесія була перенесена згідно їхніх заяв до закінчення календарного року. Тож нині, взимку, їм доводиться складати вдвічі більше іспитів. Часу обмаль, тим більше – доля військового сьогодні така, що не відомо, де ти будеш завтра-післязавтра.
Цього року випускниками Центру заочної та дистанційної освіти КНТУ вже стали двоє військовослужбовців. Нещодавно диплом бакалавра отримав боєць-розвідник Василь Петринко, а раніше, восени, інший військовий захистив дипломний проект, отримав диплом спеціаліста з обробки металів тиском і поїхав у зону АТО.
Чим може у такому випадку допомогти університет?
“Ми уважно ставимося до кожного студента-військового, – розповідає Олександр Лізунков, – От хоча б минулого тижня студент-заочник передостаннього курсу спеціальності «Автомобільний транспорт» здавав екзамени. Декілька днів він постійно знаходився на кафедрі експлуатації та ремонту машин. Тут було сформовано робочу групу з допомоги солдату-заочнику на чолі з заступником завкафедри доцентом Сергієм Магопцем та професором Олександром Мажейкою. Викладачі відклали поточні справи і весь час, можна сказати, ходили навколо солдата, щоб він міг оперативно скласти іспити та заліки. Також ми готові чекати на тих студентів-військовослужбовців, які зараз не можуть приїхати на сесію. Чекаємо, коли командування частини надасть їм офіційну відпустку і вони зможуть легально покинути межі військової частини та приїхати в Кіровоград”.
Студентом спеціальності «Автомобільний транспорт», про якого згадувалось вище, виявився старший солдат легендарного Кіровоградського 3-го окремого полку спецпризначення Андрій. В університет він вступив у 2010 році після строкової служби в армії. До речі, до армії Андрій тоді пішов за власним бажанням, а не за призовом.
“Чому пішов служити? – посміхається Андрій. – Хотів випробувати себе, з середини подивитись, що собою представляє армія. Я планував стати військовим, але перш, ніж піти на «контракт», вирішив відслужити строкову. Один рік провів в ракетних військах (частина знаходилась у нас в Кіровограді), подивися що до чого. Зайняття, бойова підготовка, їжа-сон за розкладом – армійський режим мене влаштовував. Тому я пішов служити за контрактом до 3-го полку спецпризначення, а до цього поступив на заочну форму навчання до КНТУ. Я сам – водій, дуже люблю автомобілі, «копатися» в машинах. Тут можна отримати освіту за спеціальністю, пов’язану з автомобілями, думаю, це чудово, коли твоя спеціальність збігається з твоїм захопленням. В 3-й полк спецназу я прийшов на посаду водія і був водієм до зони АТО”.
Андрій не приховує, що вища освіта знадобиться йому при побудові подальшої кар’єри: у військовій частині є такі спеціальності як старший механік, командир відділення по транспорту тощо, а вища освіта дає можливість з часом претендувати на офіцерське звання. Тому і вчився, хоча ще до війни це було не просто.
“Військовослужбовець – «контрактник» кожного дня ходить до військової частини, як на роботу, – розповідає далі Андрій. – Окрім цього є добові наряди, є бойова підготовка з виїздами на полігони, де ми пристосовуємося до виживання за межами населених пунктів, вчимося збору даних та проведенню розвідувально-диверсійних операцій, і яка може тривати від декількох тижнів до декількох місяців. Звісно, на полігонах ніколи читати підручники. Намагався знаходити вільний час для навчання після нарядів або після роботи та у вихідні. Нормально йшло навчання, як бачите, довчився до п’ятого курсу (посміхається)”.
Про те, що буде війна, Андрій дізнався, перебуваючи в Кіровограді в розташуванні полку. “Напевне, командування вже підозрювало, що незабаром почнеться щось таке, ми вже з лютого місяця постійно знаходились на полігонах. Тиждень на полігоні – два дні вдома, тиждень на полігоні – потім на казармовому положенні в батальйоні. Інтенсивна підготовка тривала до кінця березня, – пригадує Андрій. – Перші наші спецпризначенці поїхали на Схід 8 квітня. Мій підрозділ – 11-го квітня. Наш полк охопив майже всю територію АТО. Різні групи виконували бойові задачі під Донецьком, в Донецькому аеропорту, уздовж ділянок кордону. Перший раз ми пробули в зоні АТО з квітня по серпень. Коли повернулись у місто, знову багато часу проводили на полігонах. Протягом цього часу відпрацьовували сучасну тактику ведення вогню, нападу, відходів, в умовах війни XXI століття та при сучасному озброєнні. Вчимося воювати по-новому…”
Зрозуміло, влітку хлопцю було не до сесії. В серпні він написав заяву з проханням перенести іспити і викладачі одразу пішли йому назустріч. Всі розуміють, в цих умовах викроїти багато часу на навчання – нереально, але й кинути університет на п’ятому курсі – шкода. Зараз викладачі також допомагають: проводять індивідуальні зайняття, підлаштовують консультації так, щоб солдату було зручно їх відвідувати.
На початку жовтня в Кіровоград повернулось на ротацію зі Сходу багато військовослужбовців 3-го окремого полку. Мешканці міста, хто зустрічав воїнів-героїв біля військової частини, напевне, добре пам’ятають, що спецпризначенці тоді приїхали на автомобілях, явно пошкоджених в ході бойових дій. Певну частину транспорту ремонтували безпосередньо у військовій частині, Андрій – як спеціаліст з автомобілів, також був долучений до відновлення машин. Майже виїзді практичні зайняття з предмету за спеціальністю – жартує солдат-розвідник. Тоді вдалося відремонтувати декілька одиниць армійських вантажівок ЗІЛ 131, «Урал», КАМАЗ, які потім знову поїхали в зону АТО. До речі, КАМАЗИ – трофейні. Новітні, сучасні російські військові автомобілі 2012 і 2013 років випуску, захоплені в боях поблизу Горлівки. Ще Андрій згадав історію про те, як кіровоградський спецпризначенець – мобілізований солдат, тракторист за цивільною професією – з під носа ворога викрав новий танк.
Війна багато чого змінила в нас самих, в країні. У тому числі – ставлення до людей в погонах у суспільстві. Андрій обрав для себе професію військовослужбовця ще в той час, коли армія була майже нікому не потрібна. Зараз він на власному досвіді відчуває – зовсім інше відношення до професії військового, інші погляди солдат на офіцерів і офіцерів – на солдат. Взагалі не можливо описати одними лише словами, яку величезну роль в підтримці бойового духу відіграє допомога армії від звичайних людей, волонтерів, благодійників. Нарешті, за армію почав думати Уряд.
За словами Андрія, в їхній військовій частині знайшлося чимало мобілізованих солдат, які до війни працювали на цивільних підприємствах, хто виявив бажання залишитися в армії і служити на контрактній основі. Вже зараз бути військовим стало престижним. Далі – більше, бо підросте покоління школярів, виховане на подвигах сучасних українських воїнів. Війна суттєво вплинула на світогляд суспільства.
Спілкування з бійцем 3-го полку спеціального призначення переривається телефонним дзвінком. Судячи з відповіді Андрія – його викликають в частину. Що ж, зимова сесія в університеті завершена, але попереду чекають більш серйозні екзамени: захистити Батьківщину та повернутися додому живим.
Олександр Виноградов