Перші з відомих символів поселень центральної України сягають, принаймні, кількох сотень років тому. Після підтвердження магдебурзького права Крилову королями Речі Посполитої, він отримав свій герб. Краєзнавець В. Журавський у книзі “Власівка – 450” подає зображення герба (геральдисти трактують його, як печатку) 1682 року цього козацького міста.
Сьогодні територія Крилова затоплена Кременчуцьким водосховищем неподалік Світловодська, до якого входить селище Власівка. Змілітаризувавши наш край аракчеєвськими поселеннями і регулярними частинами, які брали участь у придушенні польського національно-визвольного руху, Російська імперія у середині ХІХ століття спускає “двоголово-орлові” символи військовим Новогеоргіївську (біля Крилова), Новомиргороду і Єлисаветграду та повітовим Бобринцю і Олександрії. Центр військових поселень, Єлисаветград, тоді отримав у гербі головний символ експансії корони Романових на центральноукраїнські землі – обриси фортеці св. Єлисавети з вензелем імператриці Єлисавети. Сьогодні в деяких наших музеях демонструються фотокопії дорадянських “двоголовоорлових” гербів. (Чи доречно це в той час, коли окупанти з двоголовоорловою символікою прийшли до Криму і тероризують населення Донбасу?)
Минуло понад сторіччя. 4 січня 1969 року, субота. Кіровоградська міська Рада депутатів трудящих присвоює звання Почесних громадян Кіровограда маршалу Радянського Союзу І. Конєву і генералу армії О. Жадову, визволителям обласного центру від німецько-фашистських загарбників. По другому і останньому питанню порядку денного голова міськвиконкому Б. Катеринчук зачитує опис проекту герба міста, розробленого архітектором Л. Растригіним. Історичним символом мала стати гармата з кількома ядрами, а символом часу розробки герба – шестерня (уособлення ваги сектору машинобудівної промисловості) і золотий колос (напрям машинобудування та промисловості з переробки сільгоспсировини). Порівняно з дорадянським гербом, тут не було імперських символів – герба Росії, обрисів фортеці і вензеля доньки Петра І. Сесія одноголосно затвердила єдиний, на той час, варіант. Він був зображений на нагрудному знаці Почесного громадянина Кіровограда, у міськраді, на значку, у міській сторінці обласної газети “Кіровоградська правда” на зламі радянської епохи.
1987 року виконком Олександрійської міськради затвердив проект герба А. Шудрика міста на Інгульці із стилізованим червоно-синім (за кольорами символіки УРСР) колосом і умовним зображенням срібного роторного екскаватора, як символу провідної вугледобувної галузі. Зображення герба було вміщено на сторінці місцевої газети “Ленінський прапор” 23 травня, присвяченої традиційному дню міста, яке відзначало 236 років. У радянські часи створювалася й світловодська емблематика, але до затвердженого герба справа не дійшла.
У роки радянської перебудови до герботворчих процесів долучилося і кіровоградське село. Була це землеробська Червона Кам’янка Олександрійського району, яка виникла на землях Запорізької Січі. Тож і в гербі В. Сердечного 1990 року зображено колос, увінчаний верхньою частиною золотого козацького списа. Сам герб оповито золотою короною із п’яти колосків. Отже, той рік став межею відліку використання козацьких символів у гербах поселень, які виникли й розвивалися тривалий час на землях Січі й Гетьманщини. У 1994 році нащадки козака Вуса замінили на синьо-жовтий колір колоса у гербі Олександрії. До речі, того ж року в Олександрії з’явилася вулиця Незалежності.
Доба української незалежності дала можливість увічнити свою національну символіку, а не принесених колонізаторами з Варшави, Санкт-Петербурга, Москви орлів, фортець, гармат, зірок. Конкурс на новий герб Кіровограда започаткувався рішенням міськвиконкому від 13 лютого 1992 року. Суттєвою проблемою стала обмаль знань з різних етапів історії міста, які переважно обмежувалися радянською історіографією та, інколи, нарисом О. Пашутіна. У ті часи робилися спроби ідеалізувати добу Романових на берегах Інгулу на противагу комуністичним десятиріччям, обходячи факти загарбання запорізьких земель під фортецю св. Єлисавети, депортації місцевого населення імператрицею Єлисаветою, ліквідації Січі тощо. Це привело фактично до припинення ефективного герботворчого процесу. Лише 1 червня наступного року міськвиконком відновлює роботу комісії-журі конкурсу. Через десять днів вона сформулювала вісім умов, зокрема, заборону (!) використання Малого герба України та герба Війська Запорізького в гербі Кіровограда, заснованому на запорізьких землях, обласному центрі незалежної України. Не можна було також використовувати більше однієї фігури. “Отже, двоголовий імперський орел чи молот із зіркою там… можуть бути. Лякають членів комісії лише українські символи… На практиці це фактично означає, що прийнято буде зображення фортеці чи гармати”, – писав автор цієї статті тоді в пресі. Стурбованість громадськості не дала можливості завершити конкурс до встановленого терміну – 25 липня.
28 лютого 1996 року все ж міськрада 13 питанням затвердила герб Кіровограда з отією самою однією фігурою, якою і стало схематичне зображення плану імперської фортеці св. Єлисавети. В описі сказано, що її, як і кольори, перенесено з герба 1845 року, збережено принципи спадковості символіки. Але в середині укріплення той принцип мовчки, без пояснень порушили: було замінено порівняно з 1845 роком реально існуючий у ХVІІІ – на початку ХХ століть вензель “ЕП” (Елисавета Петровна) на не вживаний раніше ніде в гербах, печатках і діловодстві вензель “СвЄ” (Свята Єлисавета). Це почало вводити в оману декого з приводу походження назви міста, щодо увічнення в якому імені цариці ніколи не виникало сумнівів ні в кого з єлисаветградців, зінов’євців, кіровчан, кіровоградців із ХVІІІ століття по кінець 1980-х.
Чи то так співпало, чи 13 лютого із 13-им питання вплинули. Але за останні 18 років після вміщення до міськради зображення нового герба в будинку з колонами з’явилися небачені раніше тенденції, явища, рішення. Жоден з міських голів уже не обирається двічі на свою посаду. Приміщення захоплювалося силовими “масками”-шоу. Одного очільника міста ув’язнили, другого дотерміново переобрали, третій подав у відставку. Явні претенденти на цю посаду знімалися з перегонів чи й після перемоги судами. У сесійній залі літали торти й яйця. У рекордні терміни звільнялися–відновлювалися заступники міського голови, ухвалювалися–відмінялися рішення про роздачу горищ, тротуарів, ринків, скверів. Під колонами голодували підприємці. У палатках вимагали: “Кучму – геть!”. Тутешні виборчі комісії втрачали арифметичні навички вірного підрахунку голосів. У Кіровограді вперше у світі в ХХІ столітті тричі увічнили ім’я чинного міського голови попередньої каденції на майдані, меморіальній дошці та ззаду постамента.
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної газети