Гуманітарна катастрофа і фінансова блокада відчутно вдарили по всіх жителях регіону незалежно від їхнього достатку.
На Донбасі люди похилого віку вийшли на вулицю з простягнутою рукою, а інші змушені міняти одяг та предмети побуту на їжу. Найстрашніше полягає у тому, що якщо ситуація не зміниться, то Донбас може стрімко скотитися в безодню криміналу – масштаби пограбувань і розбою набудуть неймовірних масштабів. Причини цьому дві – у людей немає грошей і їжі.
Як люди виживають в цій нелегкій ситуації?
“Стояла в черзі до каси на автовокзалі. Підійшла жінка, з вигляду пенсіонерка, і сказала:”Вам усім треба кудись їхати, і мені теж треба, але у мене немає грошей на квиток. Мені потрібно всього 50 гривень, допоможіть, будь ласка! “Черга одразу очі в підлогу. А жінка ледь не плаче. Попереду стояв хлопець дістав “десятку”, я полізла за гаманцем, хтось теж простягнув гроші. Назбирали грошей, жінка одразу в чергу за квитком встала, дякує всім, плаче – неможливо спокійно дивитися на це. До чого дожилися!”, – розповіла свою історію донеччанка Марія Кравець.
Раз у раз у містах Донбасу з’являються і розростаються стихійні ринки, де продається усе – від старої пральної машинки до звичайних цвяхів. Старенькі виносять на продаж все, що є в квартирі, щиро вірячи в те, що комусь ще знадобиться моток пряжі або підшивка журналів “Працівниця” за 1985 рік. “Є така, популярна фраза в Інтернеті:”Деякі люди похилого віку соромляться попросити грошей на вулиці, тому вони продають книгу, викрутку і герань. Судячи з усього, нам усім терміново потрібна герань!”, – розмірковує донеччанин Євген Кміть. – “У мене вдома вже ціла колекція таких “гераней”, щоправда, це кактуси, куплені у бабусь за 5-10 гривень”, – уточнює співбесідник.
Нерідко пенсіонерів можна зустріти і біля входу у великі магазини. “Нещодавно я зіткнулася з бабусею, яка у супермаркеті лише за п’ять гривень пропонувала перехожим купити томик Пушкіна, – ділиться своїми враженнями донеччанка Анастасія Токарєва. – Було одразу видно, що біля входу вона стоїть від безвиході: жінка була акуратно одягнена і постійно дивилася кудись вниз, немов їй соромно. Якщо чесно, мені книга не особливо була потрібна, тому я просто віддала їй п’ять гривень. Ви навіть не уявляєте, скільки радості я побачила в її очах, це навіть складно передати. Подякувавши, вона стрімко зникла в магазині. Видно, що ці гроші їй були дуже потрібні. Зараз найважче саме пенсіонерам, нерідко можна зустріти літніх людей на касі із кульками дріб’язку. Якось я бачила касира, яка у дідуся відлічувала потрібну суму, перебираючи монети по 5 і 10 копійок. Але ніхто в черзі не обурювався і не сварився, адже всі розуміли, що зараз всім надзвичайно складно”.
Є й такі, хто доведений до повного відчаю. Так, донеччани діляться побаченим, коли старенькі просять хліба у магазинах. “Скільки зустрічала таких – ще жоден продавець не відмовив!, – зазначила мешканка Донецька Юля Польченко. – Просто віддають батон чи паляницю дідусеві або бабусі, ще й м’якше вибирають. Я колись сказала, що оплачу цей хліб, так продавчині на мене руками замахали: “Ви що, ми ж не звірі!”
Ще один спосіб як впоратися із проблемами донеччани знайшли в обміні речей на продукти. Перші такі спроби були помічені в Луганській області, коли на стовпах з’явилися оголошення про продаж або обмін на продукти ванночки, дитячого столика для годування та інших дитячих речей. Зараз це явище прийшло і в донецький регіон. Дитячі речі міняють на крупи і картоплю, а шуби – на м’ясо. “Моя подруга віддала німецький молокоотсос молодій жінці, яка нещодавно народила, взамін на півтуші свині, бо не було грошей скупитися, – повідала донеччанка Ірина Лютова. – Дивно і смішно, але сім’я забезпечена м’ясом на зиму, а маленька дитина завдяки корисній штучці – материнським молоком”, – відзначила жінка.
Цікаво, що донеччани не особливо поспішають закладати фамільне золото в ломбарди, посилаючись на низькі розцінки у позикодавців. В основному, туди несуть побутову техніку та дорогий одяг, воліючи золоті каблучки та срібні ложечки зберегти до останнього.
За матеріалами “Сегодня ua“.