У США Україну підтримують і звичайні люди, і сенатори. Але бояться третьої світової війни… (ФОТО)

Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Селищний голова Компаніївки Олександр Маслюков в рамках співпраці Центру «Відкритий світ» при бібліотеці Конгресу США та Асоціація міст України, у складі української делегації, побував у Сполучених Штатах Америки. Своїми враженнями від поїздки він поділився з Першою електронною газетою

– Якими вам видалися прості американці?

– Життєрадісні люди, в яких усе стабільно, і які впевнені в своєму майбутньому.

– Багато хто з нас, вирушаючи за кордон, сподівається там здійснити, як зараз модно казати, шопінг…

– Крім іншого, нас здивувало прагнення американців, особливо – жінок, носити такий одяг, який у нас вважали б лахміттям. Принаймні, українські жіночки такий би точно не носили. Тим паче, якщо врахувати його ціну. Мені дуже шкода американських жінок. Я навіть запитував у деяких із них – як ви можете таке носити? А вони у відповідь лише посміхаються.

У Штатах усе дуже дороге! Наприклад кілограм картоплі коштує 3,5 дол. Маленька пляшка води «Кола» – 1 дол. 59 центів.

Ми ж взяли с з собою в поїздку по 300 дол., щоб купити рідним якісь подарунки, дрібнички. Але й дрібничок, як виявилося не дуже накупиш. Майка на cина – 5 дол. (у нас, здається, таку можна придбати за 10 грн.). Духи – 100 мл. – 72 євро.

Про одяг я вже сказав. Сподобався товар, який можна було б купити в ковбойському магазині. Боти, джинси, шляпи досить пристойного колоритного вигляду. Але боти, наприклад, коштують 500 дол. На наше повідомлення, що у нас заробітна плата складає 250 дол., вони скромно уточнюють – за годину? А за рік, – запитують, – яка? Кажу – до 3000 дол. Американці недовірливо знизують плечима і дивуються. Видно – не вірять. На зауваження, що в нас зарплати часто місяцями не отримують.

– Насправді така велика різниця в оплаті праці?

– Доктор, хірург, у якого ми жили, отримує в рік до 500 тис. дол. доходу. Cередня ж зарплата складає в Америці 32 тис. дол.

– Чи вдалося Вам чимось здивувати американців?

– Попри те, що багато хто з них в Україні вже бував, здивувати їх вдавалося неодноразово. Наприклад американців дуже здивувало, що у нас, в Компаніївці, пожежна частина не має бензину для виїздів за викликами. У них пожежна техніка, як кажуть – в повному бойовому, чергує цілодобово. Разом із пожежниками, які працюють в чотири зміни, на пожежу обов’язково виїздять медики. Надають першу медичну допомогу та за необхідності викликають швидку медичну допомогу. Приїздять усі, що називається, за першим викликом. Але потім постраждалим обов’язково надішлють рахунок на оплату рятувальних та інших послуг.

– На скільки американське місцеве самоврядування схоже на українське?

– Майже не схоже. У невеликому містечку, в якому немає місцевої ради,за правопорядком слідкує шериф. Він – влада. Має зброю та автомобіль. До нього звертаються в будь яких випадках.

У містечку Джеферсон – 2 200 чоловік населення. В адміністративному приміщенні – поряд поліція і суд. Тут ти сплатив штраф, а поряд – оскаржив рішення. Працівники поліції і суддя підкоряються меру, якщо він є, якщо ні, то ці посадові особи відповідальні лише перед громадою. Але працюють виключно в межах законодавства.

Нам випало побувати в міській раді міста Лонгвью (штат Техас). Це центр округу. 82 тис. населення. В раді всього 6 депутатів і голова ради. Немає ніякого виконкому. Щороку два депутата переобираються, але не більше, ніж на два терміни. Щомісяця проводять засідання. Є ще одна дві посади, які називаються сіті-менеджер, Ці посадовці займаються організацією потрібних робіт, роботою комунальних підприємств тощо. Самі комунальні послуги на надзвичайно високому рівні. Варто лише сказати, що склад -запчастин для комунальників нагадує наш «Епіцентр»…

– Від тих, хто вже побував у США, можна почути про надзвичайну, майже маніакальну прихильність американців до дотримання різного роду законів та правил, яких там безліч…

– Ми під’їхали до школи, а на майданчику для паркуваннявільних місць немає. Вільно лише там, де знак «Для інвалідів». Ми запропонували паркуватися там, адже не зайнято. Але ніхто не посмів цього зробити. Тому що порушувати правила – велике табу. Цього не дозволяють робити собі, але й іншим не дозволять. Зателефонувати в поліцію і поскаржиться на вас може навіть найкращий товариш. У людей величезна відповідальність. Якщо я не порушую правил, чому їх може порушувати будь хто інший?!

– Американці дуже грамотні… Чи навпаки?

– У Штатах – дванадцятирічка. Середня освіта у них теж безкоштовна. Проте в кожного зі школярів свій індивідуальний розклад занять. З певного предмету необхідно прослухати певну кількість годин. Школяр сам визначає черговість занять. Діти дуже вільні в своєму виборі. З певного предмету може побувати на двох заняттях підряд, а може й на десяти. Але вони його обов’язково вивчать. Вчителі підлаштовуються під учнів. Так відбувається до 9 класу. З 9 – годин більше. Обов’язково вводиться професійне навчання. Щось на кшталт наших навчально-виробничих комбінатів. Завдяки їм учні отримують водійські права,  професію механіка, лікаря, кулінара або кінорежисер. Тобто ту мінімальну професійну підготовку, яка дозволить піти працювати після школи.

Одну спеціальність одночасно можуть освоювати учні різних класів. Перший раз не прийшов – викликали батьків. другий раз не пройшов – суд і штраф. До 300 дол. з людини. Але ці кошти обов’язково спрямовуються на розвиток освіти.

Справи батьків та неповнолітніх розглядає спеціальний суд. За третім разом батьки можуть потрапити до в’язниці, а до дітей – цілий ряд запобіжних заходів: заняття по вихідних, один в класі, платне навчання…

У Америці все стараються продати. Наприклад, там велику увагу приділяють  заняттям музикою. Але не заради одного бажання. Діти влаштовують аукціони, на яких продають свої музичні виступи. До речі, один із американців, які зустрічали нас, раніше навчався в цій школі і виграв на аукціоні за 200 дол. музичний вечір. Тож українська делегація потрапила на одну з таких вечірок, де за гроші грали школярі.

Багато людей віддають перевагу благодійності чи участі в аукціонах в шкільних закладах. Бо знають, що їхні кошти підуть на розвиток освіти.

– Американці багато працюють…

– Працюють вони з задоволенням, бо бачать результати своєї праці. І хоч на життєве становлення витрачається чималий шматок віку, часто – до сорока років (щоб відробити всі кредити, використані на навчання, житло тощо) проте американець почувається цілком захищеним, самостійним та незалежним, впевненим у завтрашньому дні. Хоча і в них є безхатченки. Такі отримують по одній тисячі дол. допомоги, а ночують під мостами. Усі поважають їхній вибір, хоч і не схвалюють.

– А як відпочивають?

– Багато подорожують. Наприклад, наші господарі кілька разів побували в Україні. Зокрема – в Почаївській лаврі. У поїздках купляють різну довідкову літературу, яку потім всією сім’єю читають, вивчають її, планують поїздки.

Рибалять в основному в себе вдома, адже в кожного заможного американця на ділянці – власний ставок із рибою. Також розважаються, багато стріляючи. Лікар, в якого ми жили, має 27 рушниць, 7 пістолетів та кілька автоматів. Навіть зброю – як у вестернах…

Багато американців ходять в кінотеатри. А ще – грають в американський футбол. Американці дуже азартні, часто грають у казино, але в штаті Техас азартні ігри заборонені, тож вони їздять в сусідній штат Луїзіану (за 200 км від Техасу), і грають там.

– Чим цікавилися пересічні громадяни США у Вас?

– Запитували – чи є у нас скайп? А Інтернет-зв’язок? В Америці інформаційні послуги дуже дорогі. Наприклад – за отримання 1 Гб інформації треба заплатити 4 дол. Мабуть через те, що інтелектуальна власність дуже цінується.

– Які цікаві зустрічі мали місце в США?

Одна з найцікавіших – з Мирославою Гонгадзе. Я відразу її впізнав в українському посольстві і заговорив українською мовою. Жінка дуже здивувалася, бо для неї це прозвучало зненацька. Але дуже зраділа зустрічі. Ми спілкувалися…

У посольстві жінки готували для зустрічі звичні українські страви. Саме посольство розташоване в старому історичному будинку. Свого часу цей будинок викупила українська діаспора. У будинку є окрема історична кімната, де підписували декларацію. І сам документ власне зберігся.

Коли нам запропонували автобус для переїзду в готель, ми відмовилися. Вирішили пройтися Вашингтоном пішком. Головна вимога при таких прогулянках – не надто шуміти, щоб не заважати іншим. Хоч ми й не дуже себе стримували. Адже емоцій було багато. Хотілося все побачити, все пощупати.

На фото спортивний зал типової американської школа у мicтi Холлсвiл штаті Техас

Йшли, розмахуючи національними прапорцями. Пару разів нас зупиняли поліцейські, але ми їм пояснили що ми – українці і робимо це від радості, що ми в США…

– Чим ще вразила Америка на побутовому рівні?

Американці використовують дуже багато води. Дуже-дуже багато. 150 млн. літрів на добу для міста з населенням біля 100 тис. (Техас дуже жаркий штат). Вода в кранах обов’язково питна. Водопостачальні підприємства сплачують величезні штрафи, якщо вода не відповідає певним параметрам. В комунальному  підприємстві – спеціальні програми.  Встановлене спеціальне панно, на якому – сигналізатори. Якщо знизилася якість води, порив, відразу на екрані позначається повідомлення, де відбувся збій і вода не відповідає належним параметрам . Вони майже не використовують воду з надр. Вся ця вода – для майбутніх поколінь. Для всіх потреб в переважній більшості штатів використовують воду з озер, очищену, доочищену. Традиційно п’ють воду з льодом. Це не лише національна звичка, а й загартовування.

– Чи готові насправді США допомогти Україні у військовому конфлікті з Росією?

– Американці готові хоч сьогодні ввести в Україну війська для підтримки. Але розуміють, що це може стати причиною третьої світової війни. Вони цього дуже бояться. Вважають Путіна – непередбачуваним. Неконтрольованим. Особливо на підтримку України налаштовані республіканці. Від простого американця до сенатора. Почекайте ще 2 роки – кажуть вони. На посаду Президента прийде Хіларі Клінтон і ми все зробимо, щоб допомогти Україні…

Багато про що говорить хоча б те, що в квартирах багатьох американців – плакати з України, з нашими людьми, з нашою національною символікою. У господаря, в якого ми жили, – на всю стіну плакат з Юлею Тимошенко.

– Кажуть – всі люди похилого віку схожі…

– Американські пенсіонери не такі, як українські. Американці похилого віку цілком задоволені становищем, яке займають. Часто мешкають в спеціальних будинках для людей поважного віку. А вік американських пенсіонерів значно більший, ніж українських. У таких, можна сказати, гуртожитках дідусі та бабусі мають своє коло спілкування та все необхідне для того, щоб якомога довше та комфортніше прожити. Крім того, що кожен із них отримує пенсію, держава ще доплачує на кожного мешканця такого будинку, як у нас кажуть – для престарілих, 2200 доларів. Тож деякі сім’ї навіть започатковують на цьому невеликий бізнес – створюють такі будинки для своїх батьків та найближчих родичів і отримують кошти від держави.

– В Україні багато благодійних організацій, заснованих американцями. А в самих США?

– Дуже багато американців є благодійниками. Справа не лише в духовному потягу. До цього їх спонукають діючі в податковому законодавстві норми, за якими, наприклад, доходи до 100 тис. дол. оподатковуються за 7-відсотковою ставкою, а понад 100 – вже за 20-відсотковою. Не треба бути великим математиком, щоб підрахувати: маючи  110 тис. дол. доходу, краще 10 тис. дол. віддати на благодійність, ніж 20 – на податки.

– Кажуть, в американців надійний транспорт та чи не найкращі в світі дороги?!

– Так воно й є. Та все ж американці воліють літати. Вони вважають, що так швидше й зручніше, а значить – вигідніше.

Ми ж з Німеччини до Вашингтона летіли 9,5 години, (назад 11, бо різні рейси) і нам це не дуже сподобалося. Довелося навіть потрапити в зону турбулентності та добряче потрястися. Звичайно, для того, щоб  пасажири не хвилювалися зайве, в салонах за бажання постійно наливали спиртне. Щоправда, п’ють не всі. Адже українських хлопців турбулентністю не злякати …

Записав Петро МЕЛЬНИК для Першої електронної газети.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар