Кіровоград відвідав відомий український режисер Олесь Санін – головний режисер фільму «Поводир». Він розповів кіровоградцям про те, як створювався фільм, який Український Оскарівський комітет висунув на кінопремію «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук в номінації «Фільм іноземною мовою».
Не зважаючи на те, що кіровоградцям презентували всього лише допрем’єрний показ (маркетинговий хід, щоб привернути до фільму увагу майбутніх глядачів), переглянути стрічку прийшли десятки поціновувачів українського кінематографу.
Люди з проблемами зору теж не залишилися осторонь кіномистецтва і засвідчили свою культурну небайдужість до українського кіно організованим приїздом в обласний центр. Та й не дарма, адже творці фільму теж потурбувались про сліпих. На вчорашньому кіносеансі відбулася презентація інноваційної для України технології тифлокоментування фільму для незрячих глядачів.
Після перегляду фільму, який закінчився близько 22.00, гості мали можливість поспілкуватись з режисером Олесем Саніним та його дружиною Іриною, яка виконувала у фільмі одну з жіночих ролей. Спілкування вийшло напрочуд насиченим та інформативним.
Виявляється, у «Поводиря» довгий і заплутаний шлях до глядача. Ідея створити фільм про життя кобзарів виникла давно – ще у 2003 році. Головну роль у фільмі мав зіграти Джек Пеленс, відомий голлівудський актор українського походження, володар премій «Оскар» та «Золотий Глобус» за найкращу роль другого плану. Власне він і був одним з тих людей, які вдихнули життя в історію про українських кобзарів сценічне життя. Але, на жаль, Пеленс помер у 2006 році, на етапі розробки фільму.
Олесь Санін розповів, що зйомки закінчились ще у вересні 2013 р. Але режисер отримав прокатне посвідчення аж в кінці весни цього року. І справа тут не у чиновницькій бюрократії чи примусовій затримці фільму з боку кого б там не було.
«Ми чекали слушної нагоди розповісти цю історію. У період «Майдану» я розумів, що ми не можемо показати «Поводиря», бо це все одно що сипати сіль на розкриту рану. Мені навіть зараз дуже тяжко від факту, що глядач сидітиме навпроти екранів із цими кадрами, – прокоментував свою позицію головний режисер «Поводиря. – Але люди мусять знати цю історію, відчути її. І зараз на меті – показати наш фільм якомога більшій кількості глядачів, щоб вони за власним бажанням захотіли дивитися українське кіно. Повірте, це нестерпно, коли люди ідуть на фільм тільки тому, що він український. Нам треба на кінець створити свій конкурентноспроможний продукт».
З позицією режисера важко не погодитись. Адже українське кіно, як і українська економіка, продукт малоконкурентний. Хоча з іншого боку: якщо його все-таки висувають на здобуття «Оскара», значить, ще не все безнадійно.
Рецензію-відгук на фільм Олеся Саніна «Поводир» читайте згодом.
Анастасія Лісовська для Першої електронної газети