З перших днів заснування Голованівськ був польсько-єврейським містечком. Тут мирно жили поруч православні, католики, іудеї; стояло кілька костьолів, церква, синагога. Так було, доки кривава революція не перевернула все з ніг на голову. А потім на зміну більшовицькому терору прийшов терор нацистський.
Тоді, в роки Другої світової війни, у самому лише Голованівську фашистами було закатовано кілька сотень місцевого єврейського населення. Люди рятувалися втечею, переховуванням, міняли прізвища, віддавали дітей сусідам, щоб зберегти їм життя.
Аби вшанувати пам’ять закатованих євреїв, у Голованівську спорудили меморіал, на стіні якого викарбовано імена близько 200 людей, особи яких вдалося встановити.
Ідея про зведення меморіалу виникла у подружньої пари – Леоніда Шмаєвича та Галини Кузьменко, які мешкають в Кіровограді.
Шмаєвич Леонід Ізраїлович – заслужений працівник транспорту України, кавалер ордену “За заслуги” III ступеня. Родом з Голованівська. Він один з тих небагатьох представників єврейського населення району, кому вдалося врятуватися від фашистської розправи. Його дружина – Галина Іванівна (заслужений економіст України, кандидат економічних наук, кавалер ордену княгині Ольги) – уродженка села Межирічка Голованівського району.
Леонід Шмаєвич виїхав з Голованівська, коли йому було 15 років, але він не забув про своє коріння і ту страшну трагедію, яка спіткала його сім’ю. Разом з дружиною вони почали збір коштів на меморіал – заручилися підтримкою небайдужих голованівців, а ще продали власний автомобіль.
Місцем для спорудження меморіалу вибрали окраїну лісу – біля столітнього дуба. У минулому столітті тут стояла хатина лісника, а біля неї – великий колодязь. У роки нацистської окупації саме на цьому місці німці розстріляли сотні мешканців району – цілі родини євреїв та діток з Липовеньського дитячого будинку. Тіла вбитих та поранених німці скидали до криниці. Дітей – спочатку насаджували на палі, потім топили.
Для того, щоб дізнатися імена закатованих односельців, Леонід Ізраїлович та Галина Іванівна навіть поїхали до Москви, де в державному архіві займалися пошуками списків жертв. Там за різними документами їм вдалося встановити особи майже 200 голованівських євреїв, розстріляних біля колодязя. Але, як запевняє подружжя, це далеко не повний список людей, закатованих німцями на цьому місці.
Відкриття меморіалу відбулося цими вихідними. Разом з сотнями голованівців, вшанувати пам’ять загиблих приїхав радник посольства держави Ізраїль в Україні Шмуель Поліщук, представники районної і обласної влади і самоврядування.
Після відкриття голова Голованівської районної ради Олексій Чушкін розповів: 1941 року одному з вихованців дитячого будинку села Липовеньке, яких забрали на розстріл до криниці, вдалося уникнути смерті – заховався, коли за дітьми прийшли німці. Його знайшли бабуся і дідусь Олексія Чушкіна. Ризикуючи власним життям, вони прихистили і виростили хлопця, який нині мешкає в Одесі.
Згадуючи важку і трагічну історію єврейського народу, Шмуель Поліщук зазначив: «Єврейський народ багато страждав і довго йшов до своєї мрії про мир і державність. Коли ми створювали державу Ізраїль, нас було 500 тисяч. Могло б бути і більше, та мільйони наших побратимів полягли від безпощадної руки фашизму. Зараз нас вже 9 мільйонів. І нам не потрібно нічого чужого – нам не тісно на своїй землі. Нам потрібен лише мир».
Підтримуючи його слова, заступник голови Кіровоградської ОДА Віта Атаманчук відмітила, що Україну й Ізраїль багато чого об’єднує. Зокрема, обидві держави борються за свою незалежність, обидва народи проливають кров, захищаючи свою Батьківщину. Але, якщо Ізраїль знав свого ворога і вже навчився жити поряд з агресором, то для України війна, яка нині кипить на Сході, стала ножем в спину.
Світлана Томашевська, Перша електронна газета