Народний депутат України Станіслав Березкін належить саме до тих обранців , яких мешканці виборчого округу знають за конкретними справами.
«Україна-центр» вирішила поцікавитися у депутата про те, чи можна розраховувати Україні на мир у найближчому майбутньому, як зимуватимуть залежні від газу підприємства та установи і чи чекати молоді від держави хоч якоїсь підтримки.
– Найболючіше питання, яке хвилює сьогодні людей усіх поколінь: коли закінчиться війна, яка приносить в українські родини стільки горя? І що для її закінчення зробила Верховна Рада і особисто Ви?
– У кожного з нас ця війна залишила глибоку рану на серці і нам доведеться навчитися з цим жити. Я ніколи не міг подумати, що використовуватиму таке словосполучення як «російська агресія», але реальність така, що вже всі ми розуміємо – Путін пішов війною на Україну. У той же час кожна війна – найдовша, найкровопролитніша завжди закінчується миром. От тільки умови миру прямо пропорційно залежать від успіхів на полі бою.
Українська армія зробила майже неможливе в тих умовах, в яких вона зустріла російську агресію. У результаті антитерористичної операції зона, що контролюється сепаратистами скоротилася більше, ніж в 2,5 рази. Це було несподівано для терористів і ще більшою несподіванкою це виявилося для Путіна. Результатом успіхів армійських підрозділів, частин Національної гвардії, батальйонів територіальної оборони стало те, що на переговорах з мирного урегулювання ситуації на Сході Україна виступає рівноправним учасником. Важливо також, що підписаний у Мінську протокол не містить жодного пункту щодо поступок у національних інтересах, порушення єдності країни чи утворення якихось нових адміністративних федеральних суб’єктів на території нашої держави.
Мусимо пам’ятати, що успішні бойові дії української армії спиралися на всенародну підтримку. Беззаперечно – високий стан боєготовності наших збройних сил, їх оснащення сучасними високоточними видами зброї, військовою технікою, амуніцією та підтримка високого бойового духу – це гарантія нашої цілісності і незалежності. Верховна Рада вже проголосувала за виділення на армію 16 мільярдів гривень, цього достатньо для того, щоб забезпечити військових усім необхідним. Інша справа, як включити ефективні механізми цього забезпечення.
Ви запитуєте, що особисто я зробив для перемоги. Ще з самого початку конфлікту благодійний фонд «Добротвір», яким я опікуюсь, розпочав масштабну благодійну діяльність. Спільно з компанією «Група «Креатив» ми передавали екіпажу заблокованого у Криму українського корабля «Кіровоград» продовольство. Згодом, коли розпочалася АТО і до цього часу, на потреби армії було пожертвувано близько п’яти мільйонів гривень: ми закуповували бронежилети, розвантажувальні жилети, засоби зв’язку, каски, приціли, передали понад 70 тон продуктів. Разом із головою Української спілки воїнів-афганців Віктором Остащуком я допомагав у звільненні наших хлопців – Віталія, Олександра та Станіслава, які протягом двох місяців перебували в заручниках у відомого терориста Бєса.
А ще компанія «Група «Креатив» передала в зону АТО 11 КАМазів для забезпечення транспортних перевезень. До того ж, разом із волонтерами та благодійним фондом «Добротвір» ми розробили п’ять інформаційних роликів для населення, які розповідають про те, як слід поводитись у випадку небезпеки. А спільно зі співробітниками СБУ та МВС випустили брошуру для молоді «Що варто знати юнацтву в непростий час». Роботи зроблено багато, але ще більше ми повинні зробити в майбутньому.
– Є ще один фронт, на якому доводиться воювати українцям, ‒ енергетичний. Що, на Вашу думку, світить Україні цієї зими без донецького вугілля?
– Я б не сказав, що ситуація в енергетичній сфері вже така катастрофічна, як її малюють. Другого вересня Україна розпочала реверс газу зі Словаччини, таким чином ми отримуватимемо 27 мільйонів кубометрів газу на добу. У наших резервуарах накопичена необхідна кількість газу для опалювання закладів соціальної сфери і житлового фонду.
Необхідно врахувати, що значну частину газу споживали ті промислові гіганти, які перебувають на контрольованій сепаратистами території і нині припинили виробництво. Щодо вугілля: хоч на Донбасі і досі діють сепаратисти, заважаючи роботі шахт, проте видобуток вугілля здійснюють підприємства у Львівській та Дніпропетровській областях. Крім того, нині активно відбувається переоснащення котелень об’єктів промисловості і соціальної сфери на альтернативні види опалення (зокрема, за мого сприяння котельні трьох шкіл Компаніївського району – Мар’ївської, Живанівської та Компаніївської – уже переведені на опалення пелетами).
– У силу вступив новий закон «Про вищу освіту» і попри воєнні дії в Україні ми всі сподіваємося на те, що житимемо в мирній європейській країні, де рівень життя, у тому числі і освіти, лише підвищуватиметься. На що надіятися сучасній молоді, яка закінчує університети та ступає в самостійне життя? На державу чи на власну удачу?
– Звичайно, держава повинна системно піклуватися про підростаюче покоління, адже випускники – це наше близьке майбутнє, їм розвивати економіку країни, розбудовувати її. Беззаперечно, одним із елементів такої турботи мають стати державна програма розвитку освіти і система різноманітних заохочень, зокрема стипендій та ґрантів. Крім того, я вважаю, що кожне підприємство повинне бути зацікавлене у якісній підготовці та подальшому працевлаштуванні у себе на виробництві молодих спеціалістів. Звісно, ці механізми слід впроваджувати у першу чергу на державному рівні. У той же час я, наприклад, започаткував спеціальні стипендії для учнів Піщанобрідського ліцею, які мають успіхи у навчанні. Такі ж стипендії за високі знання отримуватимуть кращі студенти Кіровоградського національного технічного університету. Стипендії виплачуватимуться відповідно до виявлених результатів навчання і становитимуть вісімсот гривень.
Необхідно також пам’ятати, що для студентів важливим є не тільки процес навчання, а й заповнення чимось цікавим власного дозвілля. Тож із ректором КДПУ ім. Винниченка Олегом Семенюком ми нещодавно підписали меморандум про реалізацію спільного проекту з відновлення студентської бази «Буревісник».
– Із початком АТО оголились безліч проблем української дійсності, одна з яких – проблема медичної сфери. Наприклад, таких препаратів як альбумін не вистачає не те що на фронті, а й у звичайних лікарнях. Вам знайома ця проблема?
– Я знаю, що раніше цей препарат постачали безкоштовно, а сьогодні через махінації на рівні колишнього керівництва міністерства охорони здоров’я та ліквідацію регіональних центрів крові, хворі змушені його купувати самостійно. Альбумін – препарат надзвичайно потрібний для поранених. Він заповнює загублений об’єм крові і ліквідує дефіцит білкових речовин. Саме тому його нерідко застосовують при таких патологічних станах, як травматичний, септичний, операційний та токсичний шок. Препарат ефективний також при важких опіках. Ціна одного флакону – 500 гривень – просто не підйомна для більшості хворих, і це при тому, що місцеві станції переливання крові теоретично мають змогу самі його виробляти.
Наприклад, Кіровоградська обласна станція переливання крові безперебійно виробляла розчин альбуміну протягом багатьох років. Проте наприкінці 2011 року закінчився термін дії реєстраційного посвідчення. Документи на перереєстрацію в закладі підготували, але коштів на оплату цієї процедури не знайшлося. Немає їх і до цього часу у зв’язку з режимом жорсткої економії. За цей час встигли змінитись і вимоги до порядку виробництва альбуміну, і збільшитись вартість самої перереєстрації.
Монополізація виробництва альбуміну (дозвіл на це мав лише завод сина Богатирьової) та афери з реєстрацією дозволів на виробництво за часів міністра Богатирьової надзвичайно ускладнили ефективність лікування не лише поранених в зоні АТО українських військових, а й інших хворих.
Тому я підготував депутатське звернення на адресу міністра охорони здоров’я Олега Мусія з проханням спростити вимоги для організації виготовлення альбуміну, процедури його реєстрації, переглянути вартість цієї процедури, а також взагалі скасувати плату за надання такої адміністративної послуги до завершення війни в Україні.
– Які закони, на вашу думку, повинні бути прийняті найближчим часом?
– Місцеві громади повинні мати можливість активно розвиватися, отримувати додаткові надходження в місцеві бюджети та розпоряджатися ними. Наприклад, Кіровоградська область за всіма показниками не повинна бути дотаційною, а натомість потребує значних сум дотацій. Тому я підтримую основну вимогу представників місцевого самоврядування – розширення прав територій та повноважень на місцях з обов’язковим бюджетним забезпеченням. Це має бути першочерговим на порядку денному у влади. Бо дивною залишається ситуація: вирішення проблем місцевого самоврядування у переважній більшості випадків залежить від рішень органів центральної влади. Тому й виходить, що громади роками не можуть вирішити найелементарніші проблеми своїх територій. Децентралізація влади – єдиний правильний шлях для нас, який дозволить забезпечити гармонійний розвиток сіл, міст і загалом всієї України і, найголовніше, стане запорукою миру в державі. Ось чому це має бути одним із перших рішень нової Верховної Ради.
– Сьогодні все частіше доводиться чути про вимогу суспільства щодо зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель. Як Ви вважаєте, українці повинні отримати право продавати свої земельні ділянки?
– Продаж землі не на часі. Сьогодні люди щороку отримують орендну плату за паї. Багатьом саме вона дозволяє вижити в цей нелегкий час. Якщо ж продадуть пай – залишаться без гарантованого засобу для існування. Адже продаж – це разова акція. Разовий дохід. Після чого, часто, сім’ї вже немає на що сподіватися. Крім того, сьогодні є багато ділків, які видурять землю в селян за дешево.
Ще одне питання – яким має бути механізм реалізації землі? Найперше право на придбання матимуть власники сусідніх ділянок. Наступний крок – коли не хочуть сусіди – придбаває сільська рада. І останній етап – продаж через аукціон. Тут теж не все просто. Адже аукціонами займатимуться різні фірми, і в кожній з областей – по різному. Чи будуть враховані всі інтереси селян, я не впевнений.
– Майдан показав, що суспільство готове активно реагувати на будь-які прояви корупції, недосконалість законодавства та інші результати неякісної роботи політиків. Що можете сказати з цього приводу?
– Хто б сьогодні не приходив до влади, від нього ми повинні вимагати зміни існуючої системи: системи оплати праці, боротьби з корупцією, чесного проведення тендерів. У мене є чимало звернень на цю тему і я працюю над кожною проблемою, викладеною в них. Візьмімо ось такий приклад: за мого сприяння Вільшанський район у 2013 році отримав більше півмільйона гривень у вигляді субвенції з державного бюджету. Кошти були спрямовані на ремонт фізкультурно-оздоровчий комплексу. На реконструкцію даху було витрачено 480 тисяч гривень. А після проведених фірмою «Атлант-3000» робіт дах упав через три місяці! Після перевірки прокуратурою чотирьох чиновників притягнули до відповідальності, але чи відбудуться зміни у свідомості інших, так би мовити, не впійманих за руку?
Ще одна проблема – проблема проведення тендерів. Майже у кожному селі, де я буваю, місцеві жителі розповідають, що змушені у три дорога закуповувати продукти харчування для дитячих садків, будівельні матеріали для ремонту шкіл. На одній із останніх зустрічей громади сіл Мар’ївки та Зеленого звернулися саме з цього приводу. Якщо проаналізувати, то сьогодні тендерами займаються ті ж фірми, що й рік чи два роки тому. Ті ж самі компанії, що «працювали» і за колишньої влади. Хто сьогодні заважає нам справедливо визначити переможця тендеру? Поки не відбудуться зміни в голові кожного чиновника, поки кожен не захоче працювати по совісті, нам буде дуже важко зламати цю систему. А тому я переконаний, час переходити від розмов за трибунами до конкретної кропіткої роботи на місцях.
За матеріалами газети «Україна-центр»