Важливо

Кіровоград – “Париж-на-Інгулі”?

Свого часу історик Юрій Матівос назвав великими вигадками цитату Миколи Добролюбова про те, що Єлисаветград це маленький Париж. Навідміну від інших авторів, які використовували цю цитату, Юрій Миколайович спростував її прикладом з історії міста середини ХІХ століття. З того часу минуло півстоліття і час подумати: чи справді тоді існував “Париж-на-Інгулі”?

Етнограф, археолог Павло Рябков такими словами охарактеризував землемірну та будівну галузь Кіровограда 1912 року: “Якщо міста – це висічені з каменю форми міської культури, яскраві пам’ятники людської історії, то наш Єлисаветград, побудований переважно із дерева, глини, землі та гною, може бути негативним показником нашої культури і людської історії загалом”. Головною проблемою міста він вважав не правильну забудову: план розвитку було складено вже після здійснення початкової забудови за сільським типом (із закутками й тупиками, без правильних широких вулиць і площ). Тож після затвердження містобудівних планів у 1855 – 1873 роках, повністю дотриматись запроектованої ширини вулиць було неможливо. До того ж, міській владі постійно доводилося боротися з самовільноюта хаотичною забудовою окраїн.
Будучи міським землеміром, Рябков з гіркою іронією писав, що вигляд Єлисаветграда поліпшували пожежі. Вони руйнували дерев’яні будинки, на місці яких нарешті з’являлися кам’яні. Варто зазначити, що саме завдяки одній з пожеж з’явилась площа Кірова. Тоді втратив свою нерухомість громадський діяч Іван Фундуклій, а Єлисаветград отримав центральний бульвар .

Майбутнє міста землемір Рябков бачив у широких вулицях, чисельних парках і скверах з дитячими і спортивними майданчиками, фонтанами та басейнами. Саме тому спрямував свої зусилля на ліквідацію незаконного привласнення землі та самовільної забудови. Вплинути на владу і громадську думку він намагався допомогою публікуючи статті в місцевих газетах. Рябков закликав зробити що-небудь дійсно корисне для міста Зокрема припинити розкрадання міського майна взагалі і нахабного привласнення берегів р. Інгул. Також свій погляд Рябков спрямував на околиці, де, як він зазначив, “немає ні вулиць, ні тротуарів, де про водопровід навіть і не мріють. Люди живуть у напівзруйнованих сирих землянках, а відхожим місцем слугує лише затишний куточок».

У списку таких публікацій була і стаття у газеті “Голос Півдня”, де Павло Захарович виступив проти розширення заводу Ельворті за рахунок міської землі. Автор стверджував, що підприємство забруднює довкілля (зокрема воду ріки Інгул), тому завод слід винести за межі міста.

“Засівши у комфортабельно влаштованих кабінетах, міський голова, члени управи, мовби не помічають всього цього… А наша міська дума пливе на хвилях житейського моря без керма і вітрил… Дума без власного обличчя і волі, йде на повідку в міської управи, склад якої, на превеликий жаль, не знаходиться на висоті розуміння суспільних завдань і правильного ведення міського господарства”, – пише землемір у «Голосі Півдня».

Рябков турбувався і про збереження від знищення забудовниками таких історичних пам’яток, як кургани та вали земляної фортеці. Тому здійснив планування кварталів, вулиць, бульварів і парків між фортецею і міським садом. 1913 року землемір підготував і видав власний план Єлисаветграда, який зараз знаходиться у відділі рідкісних документів Кіровоградської обласної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського.

Протистояння з керівництвом міста змусило Рябкова 1915 року залишити посаду. Проте прагнення удосконалити місто все ж не залишило колишнього землеміра, тому через рік він подав на конкурс свій проект, у якому описав перетворення Єлисаветграда на місто-сад, насичене зеленню, повітрям, світлом. Але плани Павла Рябкова, які дійсно могли би перетворити наше місто на маленький Париж, так і не здійснились

Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної

Поширити:

Залишити коментар:

коментар