Кіровоградка Олена Литвиненко нещодавно побувала у Стамбулі. Це була, так би мовити, робоча поїздка, адже напередодні вона виграла грант із вивчення турецької мови. Як живуть у цій загадковій країні, як турки ставляться до подій в Україні? Про це Перша електронна газета вирішила розпитати у дівчини.
– Олено, яким було перше враження від Туреччини?
– Найперше, що я зрозуміла: Стамбул – це не звична Туреччина, а європейське місто. Цей факт для турків дуже важливий. У столиці на кожному кроці історія, до якої бережно ставляться і дбають про неї. Всюди чисто, дороги просто шикарні. Люди дуже доброзичливі, постійно посміхаються. І ще – безліч квітів. Здається, що на кожному кроці щось квітне та зеленіє, буквально кожен квадрат метр землі, вільний від забудови, засаджений квітами. Стамбульці не шкодують сил, часу та коштів на таку красу: щорічно з бюджету міста виділяють значні суми на озеленення. До речі, таблички з написами, що не можна рвати та викопувати квіти, оформлені у вигляді веселих ромашок різного кольору. І я жодного разу не бачила, щоб хтось навіть намагався вирвати чи викопати квітку!
____________________________________________________________________________________
За територією Стамбул більший за Москву і Нью-Йорк, а за кількістю населення переважає Литву й Естонію разом узятих.
____________________________________________________________________________________
За територією Стамбул більший за Москву і Нью-Йорк, а за кількістю населення переважає Литву й Естонію разом узятих. Офіційно тут проживає 22 мільйона людей, хоча насправді у місті набагато більше народу. Місцеве населення приязно ставиться до приїжджих, немає жодної зверхності, типу «понаїхало тут усяких».
Цікаво, що стамбульці не люблять анкарійців і навпаки. Анкара – то столиця Туреччини, а Стамбул – столиця світу, вважають мешканці останньої. До того ж між цими двома містами є велика різниця. У Стамбулі, наприклад, є Босфор й низка природних озер, натомість в Анкарі є дуже гарні водоспади, але вони штучні, і це важко не помітити. В адміністративній столиці люди більш консервативні, відчувається значний вплив політичного життя на місто та його мешканців. Натомість Стамбул – це туристичний оазис. Тут усі на «розслабоні» (посміхається).
– Що спонукало тебе вивчати турецьку мову?
– Я почала вивчати турецьку десь чотири роки тому, бо мене страшенно цікавило, про що співає Таркан. Ця мова мені здавалася надзвичайно милозвучною і я нею просто марила. Почала вивчати самостійно, але це був мінімальний рівень. Вчилася за книгами, спілкувалася по скайпу, шукала курси вивчення турецької. Потім поїхала в тур до Туреччини, яка просто полонила моє серце.
– Як ти дізналася про навчальну програму в Туреччині?
– Турки запрошують молодь з усього світу навчатися у них. Є цілий ряд грантів та програм для навчання іноземців. Варто лишень як слід покопатися в інернеті. Саме завдяки всесвітній павутині я й довідалася про курси вивчення мови. Власне так і потрапила у Стамбул. Хоча перед цим довелося оформляти папери, ходити на співбесіду у посольство. Але то все дрібниці. Особливу увагу турки приділяють молоді, яка веде активне громадське життя.
____________________________________________________________________________________
Жартома нашу кімнату називали інтернаціональною: я – українка, ще одна – іспанка, а третя із міста Ванни (це на прикордонні з Іраном та Іраком).
____________________________________________________________________________________
– Чи відрізняється тамтешня система освіти від українською?
– Звичайно, різниця є. У Туреччині можна обирати предмети, які ти сам хочеш вивчати. А обов’язкових дисциплін – значно менше, ніж в Україні. Велика різниця і між гуртожитками, які не належать університетам, а є власністю держави. Таким чином у одному гуртожитку можуть жити люди з різних вишів. Обов’язок студента – навчатися, а слідкують за чистотою у кімнатах прибиральниці. До того ж студенти не готують собі їжі, а харчуються у їдальні. На жаль, в Україні чотиризіркові готелі часто гірші за стамбульський гуртожиток.
Я жила у кімнаті з двома дівчатами. Жартома нашу кімнату називали інтернаціональною: я – українка, ще одна – іспанка, а третя із міста Ванни (це на прикордонні з Іраном та Іраком). Ми дуже здружилися. Кожна з нас мала свою велику шафу, велике ліжко, тумбочку та безкоштовний доступ до інтернету. А ще окремі ванну, туалет. І, до того ж, тут підтримується «супер безпека», адже до гуртожитку можна потрапити лише за відбитком пальців. А ще біля гуртожитку неймовірно гарний і великий сад: всюди квіти, дерева. Близько десятка працівників доглядають за тією красою.
– Олено, розкажи про типового жителя Стамбула.
– Це людина, яка нікуди не поспішає, бо все одно постійно запізнюється. Майже завжди посміхається і готова прийти на допомогу. П’є по 10-15 чашок чаю у день. Любить поговорити про футбол і політику. Вони часто відпочивають у парках. У неділю вранці обов’язково збираються на сімейний сніданок.
Турки – більш віруючі люди ніж ми. Я вважаю, все чого вони досягли, прийшло завдяки їхній релігії і силі віри. Є стереотип, що у Туреччині всіх змушують носити паранджу, але це зовсім не так. Я могла собі дозволити одягнути сукню чи штани і – жодних нарікань! Зрозуміло, є жінки, які ходять у паранджі (чомусь особисто мені з ними важко було знайти спільну мову), дехто – у хіджабі, а більшість взагалі мало чим відрізняються від європейок. Ще мені видалося дивним, що у супермаркет можна без проблем зайти з речами, купленими в іншому магазині. Адже ніхто не буде нічого красти, переконані турки.
– Чи довго ти звикала до нового міста та людей?
– Звичайно, потрібен був час аби адаптуватися. Там люди по-іншому сприймають світ та й Стамбул наскільки величезний, що просто захоплює дух. Найбільше дошкуляла моя необізнаність з місцевою транспортною системою. Проте, люди тут (перш за все іноземці) не бояться заблукати, бо стамбульській поліції можна повністю довіряти. Та й місцеві жителі залюбки підкажуть, куди їхати чи йти.
У Стамбулі багато фабрик. Виробляють в основному текстиль. Придбати одяг, аксесуари чи ще якісь дрібнички можна фактично всюди. А купуючи продукти можна не хвилюватися, що вони зіпсовані, адже у Туреччині до цього ставляться дуже відповідально і продають лише свіжі і якісні. Тому, коли я розповідала, що хочу консервованих помідорів, мене ніхто не міг зрозуміти (посміхається).
____________________________________________________________________________________
Восени дозрівають гранати, як у нас вишні, але їх ніхто не збирає – купують на ринку.
____________________________________________________________________________________
– До слова, що полюбляють їсти наші сусіди по морю?
– У них просто смачнючі солодощі! Це рахат-лукум, пах-лава, різноманітні тістечка і тортики (та я все одно сумувала за нашою згущенкою та хлібом). Турки люблять квасолю й оливки (але український борщ із салом – це найсмачніша їжа у світі!). Восени дозрівають гранати, як у нас вишні, але їх ніхто не збирає – купують на ринку. Між іншим, Стамбул омивається двома морями, але місцеве населення у них не купається – використовують лише басейни.
– Тобто, вони собі можуть дозволити все найліпше?
– Виходить, що так. Кілька слів про рівень доходів: у середньому стамбульці отримують близько 1500 лір в місяць, а за 10 лір можна купити якусь легку кофтинку. Проведемо паралель: у Кіровограді отримують 1500 гривень, але за 10 гривень із одягу можна придбати хіба що шкарпетки і то не вельми якісні.
– А як стамбульці сприймали події в Україні?
– Їм було не до України: якраз проходили місцеві вибори. Однак тепер реально розуміють різницю між росіянами і українцями. Коли я приїхала, то мене запитували: Україна – це де? Нині всі знають, що це за держава, де вона розташована, які у неї проблеми. Раптом усі згадали, про тісні історичні зв’язки з Україною, у тому числі і про Роксолану.
____________________________________________________________________________________
…до нашої землячки (Роксолани – ред.) ставляться трішки зверхньо, адже вона підкорила їхнього великого Сулеймана.
____________________________________________________________________________________
– До речі, як ставляться до цієї відомої українки у Стамбулі?
– Біля могили Роксолани дуже гарно та спокійно, до того ж там похований Сулейман і його родина. І до цих місць ставляться не просто як до кладовища – там великий парк відпочинку, за яким ретельно доглядають. Турки бережуть свою історію, хоча до нашої землячки ставляться трішки зверхньо, адже вона підкорила їхнього великого Сулеймана. Навіть ходять легенди, що Роксолана не кохала султана і наймала людей, аби йому писали любовні-листи. Мені здається, туркам просто не подобається, що Роксолана не дотримувалася багатьох традицій і була дуже свободолюбивою.
– Олено, насамкінець, що б ти порадила молодим людям, які хочуть навчатися у іншій країні?
– Дізнаватися про гранти і, головне, нічого не боятися. Адже поїздка у іншу країну – це знайомство з іншими традиціями, можливість здобути освіту і, звичайно, життєвий досвід!
Віра Кнут, для Першої електронної газети
фото Олени Литвиненко