29 червня цього року в Малій Висці з’явився новий осередок дитячої радості – розважальний заклад «Бадабум». Батути, лабіринт, аерохокей, стіни, на яких можна малювати маркерами, – простір, де дітям дозволено майже все. Це соціальне підприємництво, створене сім’єю Рябцевих, у якому 15% заробітку щомісяця передають на потреби військових, а діти полеглих захисників відвідують його безкоштовно.
За цим проєктом стоїть волонтерка, громадська діячка, мати трьох доньок, жінка з величезною внутрішньою силою, яка пройшла через суспільний тиск і домашнє насильство, але зуміла перетворити свій досвід на підтримку для інших.
Перша електроонна газета має нагоду познайомити вас із Тетяною Рябцевою.
Від кухні – до волонтерства
Її шлях до власної справи починався зовсім не з підприємництва. Тетяна – за освітою вчителька англійської мови та початкових класів. Десять років жила у Кропивницькому, працювала у садочку та мовній школі. Потім мешкала і вчителювала в Оникієвому, саме там вперше зайнялася волонтерством, коли не змогла бути осторонь того, що відбувається в Україні.
«Починали на маленькій кухні – зі своїми учнями та старшими жінками фасували сухі супи, нарізали овочі на сушарки, плели сітки. Я не могла поїхати на фронт – у мене тоді двоє дітей було. Але сидіти осторонь теж не могла», – згадує Тетяна.
До 2023 року вони працювали як просто “ініціативна група” або “волонтери з кухні”. З часом цього стало замало. Хотілося робити більше. Створення ГО дозволило вийти на інший, більш офіційний рівень громадської роботи.
Створення ГО «Нащадки нескорених»
Тетяна зрозуміла, що без юридичної структури не обійтись. Підприємці та фермери готові допомагати військовим, але потрібні офіційні документи та звітність. Так і з’явилася ГО «Нащадки нескорених», зареєстрована 29 травня 2023.
Уже через кілька днів організація отримала перший грант на створення молодіжного простору. Згодом долучилася до проєктів з екологічної освіти для підвищення екосвідомості («…працювали зі старшокласниками, зокрема, шукали просочення радону та вимірювали нітрати на городах у місцевих жителів»).
Про особисте
В особистому житті Тетяна багато чого пережила. Жінка не приховує: у неї був період домашнього насильства з боку покійного колишнього чоловіка. За допомогою вона тоді звернулася до психолога й сьогодні відкрито закликає жінок робити це без сорому.
«Всяке було у житті, і з замальованими синцями ходила… Мені говорили: «Ти дурна, про це буде говорити все село. Тут кожну другу б’ють і що, бігти до психолога?..» Так, бігти. Бо дуже часто ми такі зламані, що психолог не розуміє, за що братися. А треба сказати собі: так, мені погано, я втомилася, мені потрібна допомога», – відверто розповідає Тетяна.
Найважчим етапом у житті Тетяни став 2021 рік. Її старшій шестирічній доньці Лілі вперше поставили діагноз – рак крові. Згодом почалися ускладнення з печінкою. Цей жорстокий ляпас долі змусив жінку стати стійкою.
«Я відучила себе плакати. Треба завжди бути зібраною, шукати кошти на лікування, обстеження, відновлення. Інколи я виходила в ліс і кричала від втоми, від безсилля, але поверталася додому і продовжувала справи», – пригадує Тетяна.
Жінка відкрила в соцмережах збори на лікування донечки, які допомагали хоч якось триматися фінансово. Завдяки небайдужим людям і лікарям Лілі стало легше на деякий час…
Ніколи не кажи ніколи
Після всього, що довелося пройти у волонтерстві, Тетяна твердо вирішила: заміж за військового – ніколи. Вона знала цей біль надто добре.
«Коли роками допомагаєш хлопцям, стаєш для них «вухами» – людиною, якій вони говорять те, що не кажуть рідним. Звикла чути: «Якщо я не перетелефоную тобі через кілька днів, скажи моїй мамі…» І звикла до найважчого – коли телефон замовкає. Це дуже болить», – розповідає Тетяна.
Жінка ніколи не писала і не дзвонила перша. Не тому, що байдужа. А тому що страшно почути саме ті слова, яких боїшся більше за все.
Тому коли в її житті з’явився ще один військовий – вона сприйняла це як щось звичне.
«Черговий хлопець, якому треба виговоритися, подумала про себе. Жарти про «я на тобі женюсь» я чула не раз. Хлопцям часто потрібно хоча б на хвилину відволіктися, скинути напругу, відчути, що життя десь поруч. Що я тільки йому не творила…» – усміхається вона тепер.
До того ж була ще й суспільна думка. Що скажуть люди? Як подивляться? Чи засудять? Це теж тиснуло. В селі ти завжди на виду.
Але Олександр виявився не з тих, хто просто жартує. Одного разу сказав: «Я не буду ким попало. Я знайшов тебе».
«І сказав це так спокійно, впевнено, по-чоловічому, що в мене зникли всі відмовки. Не питав дозволу, не хитрував словами – просто вирішив. Мене підкорив його чоловічий стержень… Так прийшло відчуття, що поруч – людина, на яку можна покластися. Людина, з якою можна не грати сильну, а бути справжньою», – каже жінка.
Вони довго спілкувалися, і Тетяна поступово зрозуміла: це не випадковість. І не «черговий військовий». Це її людина.
«Найцікавіше, я думаю, якби не війна – ми б ніколи не зустрілися. Він із Чернігова. Мене туди точно б не занесло. Хочу сказати, фронт подарував мені стільки друзів, кумів, людей, перевірених часом, горем. Це люди, на яких можна покластися», – каже жінка.
Соціальне підприємство «Бадабум»
Ідея створити дитячий простір належить чоловікові Тетяни. У Малій Висці просто не було дитячого закладу, де дитина могла б просто пограти, відсвяткувати день народження, почуватися вільно.
«Шість місяців ми з чоловіком шукали гранти, майже не спали. У результаті отримали часткову підтримку держави та Українського ветеранського фонду. 250 тисяч гривень ми вклали у власну справу. Тепер «Бадабум» – дитячий простір, де проводимо творчі майстерні, хлопчики вчаться шити, дівчатка – ліпити, клеїти, майструвати. У нас можна майже все: бігати босоніж, малювати по стінах. І дітей за це не сварять. Багато запитів на святкування днів народження, тому що це практичніше, ніж вдома, можна прийти зі своїми смаколиками, іменинники проходять безкоштовно. Діти загиблих військових відвідують заклад безплатно. Завжди йдемо назустріч людям», – розповідає волонтерка.
Зі слів Тетяни, дехто з містян вважає, що якщо бізнес отримав ветеранський грант, то “для ветеранів і для військових все має бути безкоштовно”. Жінка пояснює, що вони працюють як звичайний бізнес, платять податки, оренду та комунальні послуги, мають зобов’язання перед постачальниками, тому не можуть піти на такий крок. Водночас підприємство щомісяця відраховує 15% від заробітку на потреби військових.
Тетяна не приховує: бувають моменти, коли дуже тяжко. Але зупинятися вона не збирається.
«У 2024-му році рак у Лілі повернувся знову. Зараз вона проходить променеву терапію в Томоклініці в обласному центрі. Через ускладнення кульшового суглобу майже не ходить, і чоловік щодня приїздить з Малої Виски, щоб носити її на руках.
Ми не можемо спрогнозувати, як буде далі. Навіть не думаю про це… Але вірю у краще і вдячна кожному, хто допомагає», – каже Тетяна.
Попри постійне лікування дитини, попри великі витрати, важкі дні, вона продовжує працювати й будувати плани.
«Ми робимо максимум, що можемо. Я консультую військових по грантах, допомагаю з документами, розповідаю про власний досвід. Хочу, щоб наша родина стала маленьким прикладом того, як може бути…».
Олена ЦЮЦЮРА, фото надані співрозмовницею
Нагадаємо, волонтери з Олександрівки передали два авто військовим на фронт (ФОТО)
Читайте також: турбота і підтримка: Рівнянська спецшкола передала військовим домашні смаколики
Залишити коментар: