3-го квітня Україна відзначає День геолога. В цей день розвідники надр згадають своє романтичне минуле, можливо піднімуть тост за геологорозвідку. Але не цокаючись… Але ж були часи, коли геологія реально працювала на перспективу української економіки і одним з видатних досягнень кіровоградських геологів залишається відкриття родовищ золота в нашій області.
Про справжню історію відкриття родовищ золота в Кіровоградській області нам розповів геолог Інгульської шахти ДП «СхідГЗК» Володимир Савицький, один з першовідкривачів Юр’ївського родовища золота. Володимир Ілліч працює на шахті з 1996 року, а до цього 20 років працював у Кіровоградській ГРЕ-37, яка спеціалізувалася на пошуку родовищ урану.
У ГРЕ-37 він прийшов в 1973 році, після кількох років роботи в Середній Азії на пошуках родовищ золота, тому і в Кіровограді цікавився «золотою» тематикою. Працівник ГРЕ – 37, кандидат геолого-мінеральних наук В.Г. Руткевич якось розповідав, що в районі с. Клинці, недалеко від Інгульської шахти, знайшов рудну аномалію, яка вказувала на можливу наявність золота, але до цієї інформації тоді ставилися скептично, тому що основним напрямком пошуків був уран. Проте, після Чорнобилю, потрібно було переорієнтовуватись на інші корисні копалини. За дивним збігом обставин чи провидіння, якраз на початку літа 1986, «чорнобильського», року і почалася історія відкриття кіровоградського золота.
Володимир Савицький згадує, що того дня його викликав в кабінет тодішній головний геолог експедиції і дістав з кишені шматочок зразка, який свідчив, що в породі було наявне золото і розповів, що цей зразок йому запропонував працівник Черкаської експедиції, яка неподалік від Кіровограда займалася бурінням для картування території. Черкаський геолог в обмін на координати знахідки хотів отримати в Кіровограді квартиру і роботу для себе з дружиною. Він начебто побачив цей шматочок білого кварцу з схожими на золото вкрапленнями, на березі степової річечки, коли геологи сіли обідати.
Тоді авантюристу відмовили, але, як кажуть, кіровоградських геологів «жаба таки давила», і вже наступного дня Савицькому поставили завдання знайти автомобільні бурові установки з черкаськими номерами. Цілий він «мотався» навколо Кіровограда, і таки знайшов схожі бурові аж біля села Сасівки, Компаніївського району, але це були «не ті» бурові, бо головний геолог знав, що зразок було знайдено в одинадцяти кілометрах від Кіровограда…
З часом ажіотаж пройшов, про золото почали забувати, аж поки знову не допоміг випадок. Перед самісіньким першим вересням 1986 року, Володимир Савицький повів групу школярів, яких вчив спортивному орієнтуванню, в похід до села Клинці(він і зараз займається спортивним орієнтуванням, кандидат в майстри спорту). Ввечері прибули на місце, почали ставити намети, хлопці пішли до річки по воду. Невдовзі повернулися і розповіли, що бачили біля річки дві бурові установки. Тренер-геолог пішов на розвідку і побачив два «сто тридцятих» ЗІЛи з черкаськими номерами. Це були ті самі бурові, які він шукав кілька місяців тому! На причепах лежали керни, тобто зразки породи з бурових свердловин. Буровики не відпиралися, мовляв, все одно їх викрили. Вони дійсно, бурили свердловини в пошуках золота, при цьому працювали лише вночі, а вдень відпочивали чи їздили ловити рибу. Але після викриття, почали працювати ще інтенсивніше – вже чотирма буровими. Керівництво ГРЕ-37 почало вимагати припинення робіт, але черкащани не послухали. Головний геолог ГРЕ-37 наказав Савицькому негайно поставити поряд з черкаськими і кіровоградську установку глибокого буріння, яку «агресори» намагалися навіть виштовхати з місця проведення робіт за допомогою двох потужних тракторів «Кіровець», які прибули аж з Черкас. Справа ледь не закінчилася бійкою між буровиками сусідніх областей, але якось обійшлося( зараз можна лише уявити цю епічну картину – радянські геологи б’ються за право бути першовідкривачами).
Між тим, ображений черкаський геолог написав в місцеву газету(очевидно «Кіровоградську правду»), про те, що кіровоградська ГРЕ-37 не здатна займатися пошуками золота та і взагалі, вона «промосковська організація» – нагадаю, що це був 1986 рік!
Як би там не було, але почалася проходка ствола і нарізка горизонтів майбутньої шахти і ледь не сорок тонн зразків було відправлено на аналізи в Сімферополь. Але там поставилися до справи халатно, тому проби дали всього 0,4 грами золота на тонну, хоча в розвідувальних кернах інколи траплявся вміст золота і до 50 грамів на тонну породи.
У 1996 році на Клинцівському родовищі побував тодішній Президент України Л. Кучма, де йому було подаровано кілограмовий золотий тризуб, з начебто місцевого золота. Всі чекали державного фінансування на будівництво кіровоградського «ельдорадо», але вийшло навпаки – практично зразу припинилося фінансування робіт на Клинцівській шахті і невдовзі її затопило. (Свого часу автор цих рядків цікавився долею Клинцівського родовища і дізнався, що на дорозвідку були навіть виділені кошти якійсь приватній конторі, яка благополучно зникла, разом з грошима – С. Полулях).
В той же час В. Савицький почав працювати поблизу с. Юр’ївки, Компаніївського району. Сім відібраних проб, надісланих в Київ, показали, що в зразках вміст золота коливається від 2,5 до 7,5 грамів на тонну. Після цього розпочалися детальні пошукові роботи. Отримавши результати проб, Савицький вирішив ще раз поглянути на керни, які зберігалися в керносховищі ГРЕ-37. Це сталося в січні 1989 року, якраз йшов холодний дощ і мокрі керни читалися особливо чітко. На одному з них він і помітив тонке вкраплення яскраво-жовтого кольору. Сумнівів не залишалося – це було золото! Тоді Володимир Савицький на собі відчув, що таке «золота лихоманка», бо емоції – просто зашкалювали. Аналізи показали вміст золота від 7 до 20 грамів на тонну породи. З цього самісінького моменту і почалася історія Юр’ївського родовища золота.
Потім приїхали спеціалісти з Москви, причому при огляді ящиків з кернами, з’ясувалося, що кількох зразків не вистачає. Вони якимось дивним чином потрапили до конкурентів з Черкаської експедиції, але невдовзі зразки таки повернули, правда, не без допомоги КДБ.
З відкриттям Юр’ївського родовища золота, територія пошуків була значно розширена і в 1990 році в районі сіл Зелене і Тернова Балка, були взяті проби з вмістом золота від 20 грамів до двох кілограмів на тонну! Це було родовище золота Східна Юр’ївка. Москвичі, які приїжджали на місце, казали, що золото в такій красивій місцевості лише нашкодить, бо таку гарну природу доведеться знищити. Можливо б так і було, але Союз наказав довго жити, а в Незалежній Україні грошей на дорозвідку і освоєння родовищ золота не знайшлося.
Вже в 1994 році, всю геологічну документацію В. Савицького по родовищам золота, чомусь передали приїжджому з Середньої Азії геологу, можливо тому, що новий головний геолог категорично не вірив у існування кіровоградського золота. До речі, ніякої винагороди свій вклад в відкриття родовищ золота В.І. Савицький не отримав, втім, як і вся країна. ГРЕ-37 теж припинила своє існування, матеріали по розвідці родовищ золота осіли десь в Києві, там же, очевидно, спить і політична воля керівництва держави, а без неї відродити загублену геологічну галузь, або розпочати освоєння уже відкритих родовищ золота – неможливо. Свого часу чекає і відродження буровугільного комплексу Олександрії, як і освоєння інших родовищ цінних копалин, а ця історія лише підкреслює, які багаті наші надра, до них би ще державний підхід!
Разом з тим – нам є кого привітати з Днем геолога. Зі святом!
Сергій Полулях