У понеділок, 27 січня, Україна та міжнародна спільнота вшановують пам’ять жертв Голокосту. Ця дата обрана Міжнародним днем пам’яті за рішенням Генеральної асамблеї ООН. Ця трагедія не оминула Кіровоградщину. В одному з сіл, яке було знищене в часи Голокосту, побувала команда громадської організації “Баба Єлька”.
Про це повідомляє Перша електронна газета за інофрмацією ГО.
За визначенням Меморіального музею Голокосту США, Голокост – це систематичне, спонсороване державою переслідування і вбивство мільйонів європейських євреїв режимом нацистської Німеччини та його союзників і колабораціоністів, що тривало протягом 1933–1945 років.
Епоха Голокосту почалася в січні 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшли Адольф Гітлер і нацистська партія. Нацисти помилково звинувачували євреїв у соціальних, економічних, політичних та культурних проблемах Німеччини. Зокрема, у поразці Німеччини у Першій світовій війні.
Впродовж 1933-1945 років переслідування євреїв нацистами ставали більш радикальними. Ця радикалізація завершилася планом під назвою «Остаточним розв’язанням єврейського питання» – це організоване та систематичне масове вбивство європейських євреїв.
До кінця Голокосту нацистський німецький режим та його союзники і колаборанти вбили шість мільйонів європейських євреїв.
Трагедія Голокосту не оминула й Кіровоградщину. Інформацію про наслідки антилюдської діяльності нацистського режиму для українських євреїв зафіксували члени команди “Баба Єлька” під час однієї зі своїх експедицій. Про це розповіла співзасновниця проєкту Світлана Листюк:
“Влітку 2024-го під час експедиції в Устинівську громаду наша команда побувала в Ізраїлівці. Тобто в Березуватці, бо від Ізраїлівки тут залишилися лише спогади і розвалені хати.
Тут нашою агенткою стала місцева вчителька історії, краєзнавиця Валентина Нєвєрова. Вона розповіла, що євреї оселилися на території сучасної Кіровоградської області на поч. ХІХ століття. Заснували три колонії: Ізраїлівка, Сагайдак і Громоклей.
Ізраїлівка була процвітаючим селом, хоча цей термін не доречний для настільки багатого, велелюдного і розвиненого поселення. Адже тут були синагоги, школи, кредитні товариства, різні підприємства, як олійня і сироварня, а ще великі за площею виноградники. Та від минулої величі сьогодні тут залишилося лише кілька жилих вулиць, чимало розвалених хатів, руїни синагоги, і стела в пам’ять про закатованих євреїв. Навіть першу назву села – Ізраїлівка – пам’ятають не всі”.
Чому так склалося?
Найбільшу трагедію ХХ століття – Голодомор – місцеві пережили без втрат. Старожили досі кажіть, що всіх врятували євреї. А коли прийшла Друга світова й окупація, євреїв врятувати не змогли.
За статистичними даними, перед війною в селі проживало близько 400 євреїв.
“Окупація застала мешканців Ізрайлівки в їхніх хатах. Тікати вони не тікали. Комунікація в ті часи була не така активна, як зараз, тож інформація передавалася між населеними пунктами довго, а представники місцевої радянської влади не попередили євреїв про особливу ненависть з боку німецьких солдат. До того ж, в людей тоді не було документів – вони не могли виїхати з села без письмового дозволу на виїзд, який мала дати районна влада. А влада не давала. Евакуації не було” – зазначила Валентина Нєвєрова.
Отже, через півтора місяця від початку війни, 6 серпня 1941 року, Ізраїлівка була окупована нацистами. Сюди зганяли також євреїв з наближених сіл – Бабанки, Селіванового, Сагайдака і Ковалівки. З людьми окупанти не церемонилися. Були і побої, і катування, групові розстріли. На місцевому кладовищі влаштовували “полювання на євреїв”, яких змушували бігати поміж поховань, тікаючи від куль.
Перебуваючи на Устинівщині, “Баба Єлька” взяла інтерв’ю у Валентини Пасевич (1964 р.н.). Жінка поміж іншим пригадала, як бабуся її чоловіка – Килина Косенко розказувала:
“Були такі дні, що річка була красна від крові. Їх заганяли у балки і розстрілювали”.
Свідком тих подій була також Олена Кузьменко (1928 р.н.), яка жила в Ізрайлівці і навчалася в класі з 14 євреями. Її спогади “Бабі Єльці” переказала дочка Любов Коломієць 1954 р.н.
«Був колодязь, з одної сторони була хата, кузня і конюшня, а з другої сторони був клуб. То туда вивели євреїв, розділи до гола, лили на них воду, пока вони не пообмерзали і вмерли.
До баби Кігільши привезли діток єврейських з села Шпрингфельд – тоже колонія була. А тут же ж вона ховала їх, а тут облава – забрали тих діток, і її четверо діток і всіх побили. Коли була ексгумація, вона їх калоші і капчики найшла і впізнала.
Ну, баба Маня Чорна Яшку спасла. Він по-батькові був Тунович, а вона його написала Анатолійович. А в нього батько був єврей Туна і він воював. І ше вона була дуже гарна жінка і там один жандарм за нею упадав. Він знав, шо Яша єврей, і не тронув його».
Проте днем, коли єврейське населення Ізрайлівки та навколишніх сіл було стерте з лиця землі, стало 14 червня 1942 року.
Яму, яка стала їхньою могилою поліцаї викопали за день до розправи за кілька кілометрів від Ізраїлівки. Посеред ночі дорослих чоловіків і жінок (як їх називали «чистокровних» євреїв) вихоплювали з власних будинків і звозили в школу в Ізрайлівці. Дітей зібрали окремо. А вранці дорослих повели на розстріл.
Зі спогадів Олени Кузьменко (1928 р.н.):
«Німці вели євреїв аж до річки. Коло річки прощалися. А далі їх не пускали. Їх гнали гоном туди, до ями, а там розстрілювали. Там розстріляли Гриневич Мину. І в неї діти були Люда і Ілюша. І як падали вони в яму, баба Минка встигла Ілюшу схватить і впала з ним на трупи, а Люду розстріляли, вона впала на них мертва.
Ночью баба Минка вилізла з-під тих трупів, дойшла сюди.
Тут на горі в нас жила (теж нема вже її, покойна) баба Вєра Короїд. Вона зайшла до неї, а та каже: «Я ж не можу тебе, Мина… Бо в мене теж дітки в хаті і чоловік на фронті. Мене теж накажуть». Дала їй хлібину і віна пішла. Пішла до Вичинків. І та баба Мілька вивела їх на Даниловський роз’єзд і вони в Молдавію втікли. Вижили».
Наприкінці 70-х років Мина Гриневич приїжджала в село і давала свідчення про осіб, які брали участь у розстрілах.
Отже, вранці розстріляли дорослих, трохи присипали землею і на теж місце привезли дітей. 19 діток від 4 місяців до 12 років – усі від змішаних шлюбів. Посадили на підводу-водовозку і змусили місцевого чоловіка везти їх до ями на розстріл.
«Налетіли поліцаї як коршуни, стріляли і вбивали дітей» – згадував потім чоловік.
За його словами, деяких стріляли, деяких прикладом били, а деяких підкидали і на льоту розстрілювали. Ніхто з дітей не вижив.
Загалом того дня німці вбили 257 дорослих євреїв і 19 дітей. Після звільнення Ізрайлівки євреїв тут не залишилося.
З окупованого села змогли втекти чи вижити на місці лише 12 осіб – за офіційно встановленими даними. Всіх інших – винищили.
“Ми відвідали місце розстрілу і поховання. Також пройшлися вулицями, бачили руїни старих єврейських хатів. В одній із них під шматками глини, що колись були стелею, ми знайшли річ, яка стала експонатом нашої Етнолабораторії і яка допомагає нам під час екскурсій розповідати про найбільшу трагедію в історії Устинівшини – тарілку з хати Марії Корж” – розповіла Світлана Листюк.
Трагедія Голокосту в Устинівській громаді ввійшла до десятисерійного документального циклу «Баба Єлька».
Також неапередодні Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту в Музеї війни у Києві відбулася публічна дискусія “Для пам’яті. Трагедія очима митця”, до якої запросили і “Бабу Єльку”.
Учасники ознайомилиися з фотопрезентацією мистецьких робіт Зиновія Толкачова з фондової колекції Музею війни й оглянули світлини Володимира Юдіна з ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного.
Під час дискусії презентовано спеціальний номер журналу «Антиквар», підготовлений у співпраці з колективом заповідника «Бабин Яр», а також результати експедиції команди “Баби Єльки” до Ізрайлівки-Березуватки.