Важливо

Вагітна у 17 – вирок соціуму

Довгий коридор.

Лікарня.

Навколо метушаться лікарі та ходять молоді дівчата.

Інколи можна зустріти чоловіка, який тримає свою вагітну дружину за руку.

І ти чекаєш своєї черги…

Прохожі дивляться на тебе прискіпливо, по їх виразу обличчя ти можеш зрозуміти, що саме вони думають. У одному погляді ясно читається: «Ще б гуляла та й гуляла б», в іншому: «Що ти можеш цій дитині дати?», і найопулярніша: «Видно, нагуляла».

Я чула ці питання так багато разів, що наперед читаю їх  у чужих очах. Але я вже звикла. Та мене не відпускає думка, скільки таких дівчат, як я, пройшли через це, а скільки – не змогли пройти. Адже з середини 2014 року в нашій країні кількість пологів зменшилася на 100 тисяч. Якщо в 2013-2014 реєстрували 502 тисяч пологів на рік, то в минулому році ця цифра знизилася до 400 тисяч на рік. Разом з тим, збільшилася кількість абортів. І відсотків 10 з них були такими як я і вони просто злякалися ось цього осудливого погляду з боку соціуму.

Біля мене сидить мій тато – мій янгол-охоронець. Здається, що він одним поглядом посилає «на три чорти», будь-яку бісовщину, яка не так подивиться на мій живіт. Там дитина. Можете собі уявити, щось таке не реальне як дитина? Моя дитина. Така як і всі. В неї дві ноги, дві руки. Вона добре «танцює» у животі, гикає та змушує мене їсти петрушку в такій кількості, що мої родичі не можуть подивитись на мене без сміху. Вона така сама, як і всі. Але ще до моменту народження соціум встиг нас осудити. У дитини страшний соціальний вирок – твоя матір вагітна у 17, твої батьки не в офіційному шлюбі, тебе нагуляли, тебе ніхто не чекав.

Від однієї думки, що якась погань додумається так сказати моїй дитині, мене кинуло у холодний піт.

І ось моя черга заходити до лікаря. Знову цей страшний кабінет. Його ніби перенесли з фільму жахів. Дочекалась її – добра, нахабна морда лікарки. І в цих очах завжди читається стабільне: «Дай!!!». Та сьогодні щось було не так… Прийшов аналіз крові, за який з мене намагалися здерти 200 грн. Але марно, я всюди з батьком, а з ним мені не страшно, з ним мене ніхто не образить. Я знаю, він не дасть мене обманути! І наступна фраза збила мене (на 8 місяці вагітності) з ніг: «Загроза мертвонародження плоду». У голові запаморочилося так сильно, що не пам’ятаю, як вийшла з того проклятого кабінету. Єдине, що не дало мені з’їхати вниз по стіні – це мій тато. Від мого переляканого вигляду, я вперше в житті побачила його у шоковому стані. І, крізь сльози, переказала страшний діагноз.

Те, що відбувалось далі я майже не пам’ятаю. Машина, тато, телефон, сльози, інша лікарня… Хто-небуть, хтось скаже, що все це не правда, це помилка. Пройшло ще дуже багато годин, перш ніж я почула таке бажане: «Ваша дівчинка здорова. Лікар помилився. Їдьте додому».

І не повірите, я не плакала, не кричала. Я просто сіла на стілець і так дякувала Господу за те, що вона жива. Моя донечка, моя радість, вона здорова і жива.

І саме тоді, так ясно, так сильно вдарило мені в голову: «Трясьця твоїй матері, весь цей грьобаний соціум». Я зламаю систему. Ні, мені не страшно! Так, мені 17. Так, я її не чекала, але я її бажала. Я її люблю, доню любить її батько, дідусь взагалі обожнює, бабусі просто у захваті від нашої маленької принцеси. А прабабусі настільки сильно з нею няньчились, що три місяці не могла їх випроводити з дому – вони рвалися допомагати.

Але все це зараз, а тоді до мене просто сів мій тато і сказав: «Це твій подарунок від Бога, він її захищає».

І, дійсно, вона Богом дана. Моя Богдана.

KDR_001

20160430_171255 IMG_6331

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

8 коментарів до Вагітна у 17 – вирок соціуму

  1. Прочитала твою статтю,і мурашки по тілі пробігли))))
    Вікуся ти молодець,донечка красуня)

  2. І в мене мурашки…
    У нас на роботі теж стався випадок, що мама 35 років, дізналась, що скоро стане бабусею))). І незважаючи на соціум, вони роблять весілля. Молодята люблять один одного.
    Дай Боже гарної та здорової дитинки таким матерям!!!

  3. Вика, ты большая умничка. Так держать! Статья очень душевная, до мурашек.

  4. Навіщо ж проклинати кабінети і лікарів і навіщо ж ламати систему ? А чи не краще оформити офіційний шлюб, гордо надіти на пальчик каблучку і з впевненістю очікувати народження дитини?

    • Здраствуйте,Валентина.
      Я с радостью отвечу на Вашь комментарий,
      Мы с папой ребенка не поженились на тот момент,по важным причинам. Но при всем этом,мы ждали нашу доченьку с гордостью И уже любили ее очень сильно. И люди которые задавали нам различные “умные” вопросы,осуждали меня в частности именно за мой возраст. И постоянная фраза со стороны людей,И (врачи входили тоже в их число,но замечу что не все):”Ты сломала себе жизнь”-немного могла не сбивать с толку.
      А проклинать врачей,возможно и последнее что я могу сделать со своей стороны. Но давайте согласимся,что ставить такой диагноз,кроме того что он не подтвердился,так еще и 3 врачей которых мы посетили после нее,сообщили нам,Что вообще не могут понять откуда врач могла выдумать такую информацию (извините,но именно выдумать),чем он сопровождался И т.д.то я думаю что имею право об этом сказать!! Я это пережила,И такие слова,не на моей совести. Но я своим блогом хотела подбодрить и предупредить женщин(беременны они или нет),о том что любой “диагноз” нужно проверять,И не смотря на людей которые осуждают,самое главное в этой жизни это их маленький ангелочек!

  5. Вика, ты большая молодец! Самое главное , что ты смогла пере ступить через все пережитое и выложить на бумаге все свои переживания, ощущения, мысли с которыми иногда было трудно смириться! Но ты смогла! А самое важное, это твоя жизнь и жить ее тебе и твоему Ангелочку! Смотри вперед , не обращай внимание на осуждения! Верь в Бога! И благодори самых родных и близких! Они твоя жизнь, вера и ты их опора в дальнейшем! Испытания Господь не дает таких, которых мы не могли бы выстоять! Но уж, когда выстоим, Господь наг рождает сполна! Твоя сила в твоей дочурке! Живи, люби и никогда не оглядывайся! Иди вперед и верь в себя и свои силы!!!!!

  6. З такою підтримкою, як твої батьки, з такою донею-лялечкою, тобі лише жити й радіти. Нормальні люди все зрозуміють і просто побажають щастя. А хто що там подумає… Як любить казати твій батько: ” Не тужи, дорогой, и не ахай. Жизнь держи, как коня за узду…” Ну ти знаєш продовження:)

  7. Блін, прікінь, я про себе написала авторську колонку, а потом осьо тільки шо прочитала твою. і реально дуже похоже!!)))

Коментарі заборонені.