Запахло вєсной, як співали класики. Тобто, потягнуло бекетовщиною на сьогоднішньому “круглому столі з повернення історичної назви”. Нагадаю, Кіровоград мають перейменувати. Сьогодні зібрався весь побитий моллю і погризений шашеллю цвіт “русского мира” міста, щоб лягти кістьми за матушку Єлизавету.
Основні тези, які озвучили фанати повернення назви ім. імператриці Єлизавети місту:
– місто назване не на її честь, а на честь святої, хоч на гербі міста і імператорський вензель, а жодної церкви святої у місті ніколи не було;
– а якщо і на честь імператриці, так що тут такого? Імператриця стільки усього хорошого зробила і жила якійсь час з українцем (і ще багато з ким, але то її особисті справи, додам від себе);
– “вот я только приехала из Москвьі, и привезла вам послание: во всем виноватьі политики, но мьі снова подружимся с братским народом”;
– “надо думать и о будущем, а будущее одно – духовность и православие”;
– у продовження: місцеві попи МП “последовательно поддерживают Елисаветград”;
– і взагалі місто треба перейменувати… пабааам!… у Санкт-Єлисаветград для оріджинал стронг духовності.
На підпільний междусобойчик у публічній бібліотеці через кордон мєнтів ледве пройшли кілька бійців ДУК, які якраз сьогодні повернулися з фронту. Чому їх не пускали, самі менти і директор бібліотеки пояснити не змогли, директор змушена була визнати, що захід – відкритий.
Після фрази “ви розумієте, що ви тут робите? Ви хочете тут “русского мира?” на диво скромних правих секторян виштовхала з бібліотеки екзальтована модераторка імперського курултая, заразом запхавши мені у камеру кінцівку, щоб я не знімав. ПС розвернулися і мовчки пішли.
Після цього междусобойчик розслабився, пішли вірші про святу Єлизавету і несподівані промови про число “пі” і подібний сюр. Чи то кисню в приміщенні не вистачало, чи загальна атмосфера навіяла – навіть не знаю, що і думати.
У результаті фанати імператриці передумали підписувати власну резолюцію, вирішили, що це мають зробити клієнти місцевої кав’ярні і “наши люди за границей”.
Я вийшов на свіже повітря і подумав: як кльово, що ці фріки опинилися нарешті там, де їм і місце – на маргінесі – разом зі своєю прогресуючою духовністю, числом “пі” і обожнюваною імператрицею, від якої залишилася хіба що пара брудних кісток у склепику. А колись же, страшно подумати, були обласкані увагою влади і фінансуванням з одеського консульства РФ. І закінчили так кумедно.