Можливо я вас розчарую, але тут буде не про те, про що ви одразу подумали. І не про скрєпи, і не про православіє. Тут буде про інформацію.
На чому (в тому числі) раніше трималася родина? На мудрості. Наприклад: «От виростеш – узнаєш!». І це було логічно. Чим частіше людина ходила туди-сюди життєвою нивою, їла пудами сіль, прикладала подорожник до синців від граблів – тим більше їй було про що розповісти нащадкам. А до кого, як не до рідних, логічніше піти з запитаннями «як засолити помідори?» або «що робити з бородавкою?». Не до сусідів же… Нашо воно вам треба, щоб через 20 хвилин пів міста знало про ваші бородавки. Та і рівень порад буде кращим, бо рідним вас жало. І вони не скажуть: «Ну сама я лічно не пробувала, але рідна кума Валентини з Рівного казала…»
Так було раніше. На цьому тримався світ.
А зараз що? А зараз є Гугл. А там є відповіді. І щоб дізнатись як робити шарлотку, приховати пляму на килимі чи майстерно використовуючи всі відомі людству маніпуляції, вмовляння та шантаж зкормити дитині пюре з капусти потрібно лише написати і натиснути enter. І Гугл на ваше питання як перебінтувати руку покаже опис, схему і відео, а не буде кричати в слухаву – «О Боже! Шо ти там вже втворила!!!» Так рвуться взаємозв’язки між поколіннями(
Але є в технічному прогресі є і інша сторона. Позитивна. Це коли поважний аксакал приносить гаджет, подарований люблячими смерті моєї від серцевого нападу хочуть! дітьми, до онуків (починаючи так років з п’яти) зі словами: ану глянь, шось я там наклацав. І тут на ваших очах зав’язуються в вузлик інші родинні зв’язки, де мудрість рухається в обох напрямках.
Можливо так і краще.