Цей пост переважно для девочєк, але мальчіки теж можуть посміятись.
Той хто мене знає, знає, що каблуки то моє все. Сантиметрів так 10, ну краще 15. І пофіг, що це дуже незручно і важко, але зате ефективно.
Коротше, це я до того, що в мене в принципі з взуття на низькому ходу – пляжні тапочки і кросівки. Все!!!
Пакувати сумки я почала дні за два до від’їзду. По черзі спілкуючись з аксакалами европейського побуту про те, що краще брати з собою. Всі як одна з упевненістю сказали, що каблуки в жодному разі брати не треба, бо європейки всі дуже природні і про каблуки їм невідомо в принципі.
Тому я на своїх шпильках зруйную всю їх життєву матрицю. І додали, що косметику теж брати не варто, бо в Європі цінується натуральність та природність. Фіг з ними, подумала я, щосили намагаючись впихнути в сумку величезну косметичку. На каблуках правда здалась, бо вони вже реально не влазили.
В дорозі, до речі, кросівкам я була навіть дуже рада, але по приїзду зрозуміла, що сумка одягу,привезена мною різко контрастує з кросівками і пляжними тапками. Пішла в магазин по балетки.
@птвою@ать – згадала я всіх подружок-радниць одночасно. У великому холі магазину, стелажі аж до стелі, а на них – каблуки, шпильки, босоніжки, все як я люблю. І купа покупчинь… на шпильках!!! Розумієте, не в балетках, на які я вже так настроїлась. А на каблуках. Ходили правда вони на них не ахті, трохи похитуючись, але ж ходили.
Коротше виглядало це так. Я вся така скромна, природна і в кросівках, і вони при повному макіяжі з каблуками. Контраст невимовний, ніби я — європейка, а вони понаїхавші.
Нє, подумала я, балетки – то балетки і з відчаю купила дві пари. Жовті і сині, бо українки не здаються. Потім я звичайно бачила цих європейок на тих каблуках, це феєрично, бо шпильки на ровері в нас якось не одягають. Ну і під пуховик влітку з голими ногами не носять)))
Ну це правда ще ще вся історія. Одягла я значить балетки, пішла по продукти. Зайшла в магазин, і раптом вся увага на мене. Ну я в принципі не проти, тіко дивились на мене дивно. І дзвін по магазину шалений стояв.
То просто балетки мені продали а розмагнітити забули, то кожен магазин мене і зустрічав голосним сигналом тривоги. (Ну, знаєте датчики на вході звенять, коли крадене хтось виносить). Для них такий дзвін це шок, а мені зайва увага теж не треба. Ну дня два я так походила, все сподівалась саме пройде, ще з незвички носіння такого взуття ненароком шарахнула носком бруківку, ну і звичайно балеток подерла. Все, думаю, пора міняти. Чек же є.
Спакувала балетки в сумку, взяла чек і пішла. Заходжу в магазин, там знов каблуки наміряють, я відвернулась щоб не спокушатись, і до продавця. Ну так щоб ви розуміли в ходу тут три мови: французька, німецька і голанська. А в мене знання англійської – рівень чайник. Стою на касі згадую слова, думаю скажу май шуз… і не знаю як буде дзвенить. Ну то скажу май шуз дін-дон. Самій стало ржачно, аж мозок видав – алярм… А якраз підійшов продавець і я як закричу – алярм, його аж заціпило, ну і мене разом від несподіванки. Потім я тихше так – май шуз алярм, його попустило, він видихнув і розмагнітив, потім ще довго вибачався що завтикав це зробити одразу.
А я думаю, ніфіга, ще покоцаний поміняти треба. Ну тут навіть знання мови не знадобилось. Я посміхнулася і показала на лопнувший шов. І продавець без слів забрав і швирнув у смітник. Ченч, каже – будь-які на туж суму. Класно, сервіс. У нас я б з піною у ротаі волала про права споживачів, пройшла 5 судів і фіг би поміняла. А тут вистачило просто посмішки, без слів.