Важливо

Мої спостереження на карантині

Кожна людина намагається залишити свій слід в історії. І я зараз говорю не тільки про діячів мистецтва, у них на лобі синьою нерівною лінією виведено бажання бути визнаними. Я говорю про всіх людей будь-якої професії. Тинькари від бажання у майбутньому налякати або здивувати не одне покоління людей, на обшивці стін пишуть свої імена з містичним, від того безглуздим, пророкуванням. Каменярі вдавлюють у застиглий розчин в комині медальйони або речі особистого користування зі своїми ініціалами. На майбутнє. На пам’ять. Особистий слід на чужому житті. Адже «ми були тут». Це вимагає окремої глави в історії. Окремої частини в нашому і чужому житті.

Якщо ви побачите за шаром шпалер незрозумілі знаки або криваву мітку від дешевої фарби, не варто відразу бігти до екстрасенса. Подумайте, може це чийсь розпачливий крок увічнення себе на запліснявілих стінах.

Ми — споживачі сучасності, закриті в соціальних мережах, відчайдушно потребуємо визнання та ідеально вигравіюваних іменах у сотнях томів історії. Щиро вважаючи, що серед мільйонів рядків хтось розшукає нас і прославить. Створюємо цілу хмару каналів для поширення себе. Різні блоги, платформи для задоволення роздутого его. І всюди з високо піднятою головою ми вписуємо власні імена. Ніби комусь є до цього справа. Але, це наша історія. Вона важлива.

Ми — механічні сороки, які злітаються на блискучі, строкаті сайти. Яким не важлива помірність, відпочинок. Продуктивність. Кричущі заголовки. Соковиті фотографії. Все й одразу. Ніякого передиху. Постійний потік інформації. Уявні сліди в історії. Вони стираються за лічені секунди. Стають безглуздою рядком порожнечі в коді 01. Ми знаємо це. Але, навряд чи ми зможемо зупинитися. Якщо ти застрибнув на цей поїзд, то зійти вже не вийде.

Спотворені дні в чотирьох стінах призводять до постійного оновлення соціальних мереж. Години переглядання стрічок різних платформ зжирають потрібне просвітління. Ми медитуємо в туалеті з прилиплим до рук телефоном. Нам терміново потрібно прочитати черговий «слід в історії». Ми пізнаємо світ через ідеально зроблені фотографії чергової «важливої» людини. Забуваючи іноді озирнутися навколо. Ми губимося в сторі. Занурюємося в чужі проблеми та радосші, плюючи на власне життя.

Ми — шукаємо чужі сліди у нашому житті, і відчайдушно намагаємося залишити свій.

Насправді вмираючи, єдине, що ми залишаємо після себе це – пил. Сальні відбитки на столі. Частинки шкіри на несвіжій наволочці. Забуте сміття у відрі, що розносить по квартирі нудотний запах. Брехливі слова на стінах. Ніякої романтики. Ніякого прихованого сенсу. Ми залишаємо те, що споживали, те, що створювали.

Ми — дурні 21 століття завантажені в Інтернет. Наші профілі — справжній слід в історії браузера. Наважувалися ви коли-небудь натиснути кнопку «Видалити»?

Поліна Грім

Поширити:

Залишити коментар:

коментар