Найближчим часом Верховна Рада має розглянути питання перейменування Кіровоградської та Дніпропетровської областей на Кропивницьку та Січеславську відповідно. В пресі цю новину охрестили як «завершення декомунізації».
На жаль, до завершення ще дуже далеко: заміна табличок на нові назви, демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дощок відбувається вкрай повільно. Чимало топонімів, окрім областей, досі залишаються не перейменованими, зокрема й Кіровоградський район. Чимало засобів масової інформації досі містять у собі символіку комуністичного режиму або принципово називають перейменовані об’єкти старими назвами.
Правоохоронці вперто не бажають застосовувати кримінальні статті до саботажників, не беручи до розгляду відповідних заяв про злочин… Але варто визнати, процедурно перейменувати області — це найскладніше завдання декомунізації, і вона має всі шанси бути реалізованою вже цього місяця.
Цей факт знову збурив громадськість і відновив дискусії. Передусім його очікувано використовують проросійські політичні сили: колаборанти та капітулянти, а також їхні армії «тролів». І на їхні провокації ведеться чимало звичайних громадян.
Так, у Кропивницькому, окрім звичайних противників перейменування, які не люблять жодних змін, які в більшості вже змирились із новою назвою міста, досі діє доволі чисельна група любителів Російської імперії та варіанту назви міста «Єлисаветград». Вони досі розвішують по місту білборди з вітаннями якихось «єлисаветградців», замовляють відповідну джинсу в ЗМІ і підтримують у робочому стані фабрики місцевих тролів.
Коротко нагадаю перебіг подій під час перейменування міста. Спершу керівництво міста організувало захід, який назвало громадськими слуханнями (як було передбачено законом), проте на цих слуханнях не спромоглись ухвалити жодного рішення.
Далі сім варіантів назв, розглянутих на громадських слуханнях, винесли на т.зв. громадське опитування, яке провели в день місцевих виборів. Відбувалося воно в найкращих традиціях псевдореферендумів Криму і Донбасу. Бюлетені роздавались усім охочим, без жодних списків виборців, без жодної таємниці голосування, без спостерігачів і решти особливостей традиційних референдумів.
Журналісти одразу кількох видань, заради експерименту, проїхалися по кількох дільницях і всюди їм дозволили проголосувати. Це все було зафільмовано і продемонстровано, тож довіри до результатів «опитування» не лишилося навіть у депутатів міськради, які вирішили надіслати Верховній Раді… всі сім варіантів назви міста.
Комітет державного будівництва і місцевого самоврядування ВРУ, одержавши сім варіантів пропозицій від міської ради та один варіант — від Українського інституту національної пам’яті (а це був один із цих семи варіантів), запропонував саме цей варіант — Інгульськ.
Однак фанати «Єлизаветграда» (серед них кілька місцевих проросійських олігархів і представники Московського патріархату) вивезли робітників своїх заводів і парафіян церков, побилися з ветеранами АТО, вчинили скандал на всю країну і зробили чергову картинку кремлівській пропаганді. Тому депутати згодом проголосували за іншу назву зі списку — Кропивницький.
Сьогодні «єлизаветградці», розуміючи, що обробляти пропагандою всю область занадто накладно і проштовхнути варіант «Єлисаветградська» ніяк не вдасться, однак відчуваючи образу за поразку в місті, намагаються завадити перейменуванню області на Кропивницьку. Для цього вони, окрім стандартних «не на часі» і «хіба немає куди гроші подіти», запускають ще кілька тез:
1. — Область краще назвати за географічним принципом, щоб знову не довелося перейменовувати;
2. — Кропивницький не вартий того, щоб його іменем була названа ціла область;
3. — На обласних громадських слуханнях було прийнято рішення запропонувати варіант «Центральноукраїнська», а не «Кропивницька»;
4. — Мешканці області не підтримують варіант «Кропивницька область», а їхні думки ніхто не чує.
За іронією долі, проект постанови «Про перейменування області на Кропивницьку» повністю відповідає рішенню Громадської ради, ба більше — це виконання цього рішення, адже воно звучало так: «запропонувати назвати область за назвою обласного центру». І за це рішення голосували і самі прихильники Єлизавети, будучи переконаними, що місто назвуть по-їхньому.
Тому всі результати громадських слухань (і міських, і обласних) були враховані при прийнятті рішень про перейменування. Всю передбачену Законом про декомунізацію процедуру при ухваленні рішення про перейменування було дотримано. Це факт. І дискутувати тут нічого.
Тепер щодо самого варіанту «Центральноукраїнська». Офіційно географічний центр України міститься в Черкаській області. А до центральних регіонів, окрім Черкаської і нашої, ще Полтавську, Вінницьку, інколи Дніпропетровську області… ми не можемо привласнити собі роль центру. До того ж у нас немає областей Північно-, Південно-, Східно-, чи Західноукраїнської, тому географічний принцип нам не дуже підходить.
Перейменувати область на Кропивницьку — це цілком природний крок. Нашу область було створено штучно за радянських часів, вона не має якоїсь особливої назви, на відміну від Волині, Поділля, Галичини чи Закарпаття. Тому логічно виводити назву області від назви обласного центру.
Ба більше, з цією думкою погоджуються і більшість мешканців області, що підтверджується результатами останнього соціологічного опитування, проведеного в листопаді минулого року на замовлення ОДА. Так, за перейменування області на Кропивницьку висловилося 27% опитаних, при цьому другий за рейтингом варіант набирає удвічі менше підтримки, всі інші взагалі в межах похибки.
Тому закон про декомунізацію має бути нарешті виконаний, область має бути перейменована на Кропивницьку, без варіантів. Це чудова, милозвучна і лаконічна назва.