Починаючи з жовтня 2014 року Кременчуцький нафтопереробний завод (НПЗ), що належить ПАТ “Укртатнафта”, відмовляється подавати інформацію щодо показників своєї роботи Міністерству енергетики та вугільної промисловості та Державній службі статистики.
Керівництво компанії аргументує свої дії положеннями Закону “Про державну статистику”.
Відповідно до закону, якщо на ринку залишається лише одне підприємство – воно може не подавати до статистики інформацію, оскільки тоді буде зрозуміло, які обсяги яких продуктів воно виробляє, і тому ця інформація дозволить якось впливати на діяльність підприємства.
Керівництво Кременчуцького заводу, вочевидь, вважає себе єдиним в Україні, яке виробляє бензин, дизпаливо та інші нафтопродукти. Насправді, в Україні значно більше підприємств займаються легальним виробництвом пального.
Які НПЗ працюють в Україні?
У державі наявні шість великих НПЗ, з яких п’ять навряд чи колись запрацюють. А також один великий газопереробний завод (ГПЗ), який належить державній компанії “Укргазвидобування”.
Так, Дрогобицький, Надвірнянський і Херсонський заводи були зупинені ще у 2005–2007 роках, адже не виробляли якісного палива та не були ефективними економічно.
Єдиний спосіб відновити їх роботу – це збудувати на їхньому місці нові НПЗ, а це сумнівно. Для цього, за оцінками Консалтингової групи “А-95”, необхідно мінімум $1 млрд інвестицій у кожен.
Те саме стосується і Одеського НПЗ (ОНПЗ). З єдиною різницею – він зупинився не так давно, починаючи з 2014 року. Проте перспективи відсутні і там.
Усі сучасні НПЗ мають не менше 75% виходу світлих нафтопродуктів, тобто у півтора рази ефективніші за ОНПЗ, рівень якого нижче 50%.
Російський “Лукойл”, який раніше володів підприємством, зменшив цей фактор за рахунок відправки вироблених неліквідів для поглибленої переробки на свої НПЗ до Болгарії та Румунії, однак сьогодні так зробити вже не вийде.
Також, заводу для роботи потрібна сировина, а вона відсутня. Навряд чи найближчим часом відновляться поставки з Росії, а везти морем – занадто дорого.
Модернізація теж не відбудеться, адже, по-перше, завод арештували в рамках кримінального провадження, яке веде Нацполіція, а по-друге, об’єкт заставлений російському банку ВТБ.
Проектна потужність Лисичанського НПЗ (ЛиНІК) була 24 млн т нафтопродуктів на рік. Він вважався одним із найбільших у Європі.
Проте ще наприкінці 1990-х, коли його придбали росіяни з ТНК, завод втратив 16 млн т потужностей. Інвестувати в нього ніхто не збирався. Зрештою, через низьку ефективність, весною 2012 року НПЗ зупинився.
У 2014 році відновити НПЗ обіцяла “Роснєфть”, яка поглинула ТНК. Однак літом 2014 року об’єкт захопили бойовики “ЛНР”, згодом у резервуарний парк прилетіли кілька снарядів, і завод вийшов із ладу повністю.
Зрозуміло, це кінець надій щодо Лисичанського НПЗ. Ні з політичних, ні з економічних причин завод на лінії фронту не запустять.
Проте, окрім великих НПЗ, є чимало менших за потужністю, але легальних, які також виробляють пальне.
Мається на увазі Шебелинський ГПЗ “Укргазвидобування”, і приблизно 15 підприємств малої потужності, які виробляють нафтопродукти.
За словами директора департаменту статистики торгівлі Держстату Анатолія Фризоренка, на них припадає близько 10-15% виробництва.
Директор спеціальних проектів НТЦ “Психєя” Геннадій Рябцев:
Їхня сумарна продуктивність є непорівняною з потужністю Кременчуцького заводу, але вони виробляють їх за своїми цінами, і якщо підходити за методикою усереднення Держстату, дуже важко буде визначити справжню кількість продукції, яку виробляє Кременчук. Тому тут дивно бачити, що “Укртатнафта” цю інформацію приховує.
ПАТ “Укртатнафта”
ПАТ “Укртатнафта” (Кременчуцький НПЗ) – єдиний працюючий великий нафтопереробний завод.
43,05% акцій належать державі в особі НАК “Нафтогаз України”, 56% акцій – офшорним структурам “Приват” Ігоря Коломойського та Олександра Ярославського.
Зокрема, це компанії:
- Kornelius Holdings Ltd (6,28%)
- Besato Consulting Ltd (5,23%)
- Dagosel Investment Ltd (5,21%)
- Apsolins Ltd (6,76%)
- Ralix Services Ltd (7,67%)
- Lextermal Ventures Ltd (5,58%)
Всі вони створені в 2010 році в юрисдикції республіки Кіпр.
Свого часу група “Приват” в особі компанії “Корсан” мала лише 1,2% акції “Укртатнафти”. А реальний вплив на підприємство мала російська компанія “Татнефть”, яка у сукупності контролювала 55,7% акцій підприємства.
Та в результаті рішень українських судів частка татарських акціонерів виявилася розмитою, а новими акціонерами стали структури “Привату” та Ярославського.
У 2017 році “Укртатнафта” наростила чистий збиток у 12,6 рази – до 2,44 млрд грн. При цьому чистий дохід “Укртатнафти” в минулому році зріс на 39,6% – до 33, 23 млрд грн.
“Укртатнафта” експлуатує Кременчуцький НПЗ, переробна потужність якого становить 10,5 млн тонн сирої нафти на рік.
Сировиною для заводу слугує нафта і газовий конденсат компанії “Укрнафта”, разом із нафтою, яка постачається морем, з Казахстану і Азербайджану.
Споживання нафти, за даними Державної фіскальної служби (ДФС), склало 3 088 тис. т, зокрема імпортної – 1 013 тис. т.
Таким чином, потужності заводу номінально завантажені менш ніж на третину.
Проте, перевірити цю інформацію на основі даних з інших офіційних джерел неможливо.
Реалізується кременчуцька продукція через мережі АЗС групи “Приват” (“Авіас”, ANP, “Сентоза” та інші).
До них можна також зарахувати і заправки “Укрнафти”, понад 40% акцій і оперативний контроль над якою фактично належить дніпровцям.
У підсумку, за оцінками “Консалтингової групи А-95”, мережа “Привату” нараховує 1540 АЗС або 26,6% від загальної кількості автозаправних станцій в Україні.
Завантаження Кременчуцького НПЗ можна підвищити, адже наявні і вільні потужності, і угоди з постачальниками сировини.
Так, “Укртатнафта” має укладений договір із азербайджанською SOCAR про щорічне постачання 1,3 млн т нафти на 2017-2019 роки. Це більш ніж 100 тис. т на місяць. А також – домовленість з держкомпанією “Укртранснафта” на її транспортування.
Однак, завантаження Кременчуцького НПЗ, на думку “Консалтингової групи А-95”, не зростає через складнощі зі збутом та безуспішні спроби укласти довгострокові контракти на поставку нафтопродуктів.
І це враховуючи вигідність роботи із внутрішнім виробником і стандарт Євро-5, якому з 2017 року відповідають кременчуцькі нафтопродукти.
Ймовірно, серед причин “застою” є і певні розбіжності між Ігорем Коломойським і Олександром Ярославським – партнерами з управління “Укртатнафтою”.
Ще один фактор – це несприятливий час для збільшення масштабів бізнесу, адже між владою та “Приватом” існує конфлікт.
Наслідки приховування інформації з боку “Укртатнафти”
Директор ТОВ “Консалтингова група А-95” Сергій Куюн:
До 2014 року завод звітував перед Держкомстатом та Міненерго щодобово. Але з 2014 року перестав надавати статистику. Це питання неодноразово піднімалося навіть міністрами та НАК “Нафтогаз України”, який є акціонером “Укртатнафти”, але це не мало результату. Між тим і ринку, і уряду важливо розуміти, що відбувається на потужнішому українському НПЗ, бо забезпечення пальним є стратегічною задачею.
Без звітності Кременчуцького НПЗ ані державі, ані суспільству не відомо, скільки саме нафтопродуктів є на ринку. Це не дозволяє реалізовувати заходи із забезпечення енергетичної безпеки.
Відповідно до завдань, визначених Енергетичною стратегією України до 2035 року, державі потрібно забезпечити надходження з одного джерела не більше 30% продуктів.
Однак сьогодні не відомо, скільки нафтопродуктів виробляється в Україні.
Директор спеціальних проектів НТЦ “Психєя” Геннадій Рябцев:
Трейдери та аналітичні структури можуть визначити приблизну кількість, але не точну. Як? Дивляться, скільки нафти було видобуто в Україні (хоча “Укрнафта” не достатньо прозора), далі – скільки імпортована, віднімають кількість нафти, переробленої Шебелинським заводом, і залишок множать на коефіцієнт глибини перероблення нафти. В 2013 році для Кременчука – 0,74. Після цього множимо на коефіцієнт і отримуємо приблизні величини. Але приблизна або інсайдерська інформація не є офіційною, на неї не можна посилатись. Ми маємо показники Держстату по всіх основних видах продукції, окрім нафтопродуктів. Немає її і у Міненерговугілля.
Чомусь ніхто не реагує на такий стан справ. Невідомо про судові позови чи якісь намагання, щоб відповідний завод змусили довести, що ця інформація становить комерційну таємницю.
Директор Департаменту статистики торгівлі Держстату Анатолій Фризоренко:
Ми і листи писали, і телефоном я розмовляв із головним бухгалтером та першим заступником ПАТ “Укртатнафта”. Бухгалтер порадила говорити з керівництвом. Ми навіть не отримали відповіді на листи. Тобто, якась є вказівка не надавати звіти. З чим це пов’язано – нам ніхто не говорить. У нас є право накласти на них штрафи, але для цього їм потрібно вручити в руки повідомлення. На територію підприємства нікого не пускають. Це закрите підприємство всередині країни. Впливу на них ніхто не має. Як наслідок, ми не маємо повної оцінки, наприклад, споживання нафти. Україна – член Енергетичного Співтовариства, і ми повинні щомісячно надавати інформацію щодо балансу нафтопродуктів: виробництво, експорт, імпорт, споживання. Даємо оціночні дані. Але хотілось би надавати їх з першоджерел.
Така позиція дає підстави вважати, що підприємство приховує необліковані обсяги сировини та нафтопродуктів, які є підакцизними товарами.
Ці підозри підсилює будівництво у 2016 році біля заводу потужного підприємства з наливу нафтопродуктів у автомобільні цистерни.
На відміну від залізниці, відвантаження якою чітко фіксується, відправка бензовозів фактично не залишає слідів для подальших перевірок. Тобто, непомітно надходить сировина, і також непомітно із заводу виходить нафтопродукт.
Директор ТОВ “Консалтингова група А-95” Сергій Куюн:
Підстави для таких підозр дає й статистика. Я співставив вхід (виробництво нафтопродуктів в Кременчуці та імпорт “Приватом”) з продажами через їх мережу АЗС. Як бачимо, незрозуміло звідки у 2015-2016 роках у групи з’являлось понад 100 тис. т бензину або майже 20% від їх продажів. Звідки це пальне? По ДП надлишкові обсяги легко пояснюються гуртовими продажами, але бензин гуртом вони не продавали, ці обсяги були б помітні. Ця історія зі звітністю дуже дивна й незрозуміла.
За словами начальника Департаменту з корпоративних комунікацій НАК “Нафтогаз України” Олени Осмоловської, компанією неодноразово надсилались вимоги на скликання загальних зборів ПАТ “Укртатнафта”.
Однак, пакет акцій, що належить НАК, не забезпечує кворуму при проведенні загальних зборів акціонерів. Протягом 2011-2018 років загальні збори не проводились, тому НАК “Нафтогаз України” не має своїх представників в органах товариства.
Приховуючи реальні обсяги виробництва, “Укртатнафта” приховує дохід від реалізації. Наприклад, підприємство може вказати, що виробляє авіаційний гас, сплачує відповідний акциз (21 євро за 1000 л), а насправді вироблятиме дизпаливо, де акциз 139,5 євро з тони.
Таким чином існує можливість приховати частину прибутку, можливість випуску продуктів, які не відповідають технічному регламенту, можливість переробки не облікованої нафти. Це важко перевірити.
“Не факт, що вони використовують всі ці можливості. Немає фактів, адже немає обліку. Ситуація вигідна компанії. Всі чомусь цікавляться газом чи тарифами, а на це не звертають увагу. Це лише складова тих проблем, які пов’язані із групою “Приват”,– пояснює Геннадій Рябцев.
Проблеми групи “Приват”
У ПАТ “Укртатнафта” проігнорували всі наші інформаційні запити та спроби взяти коментар. Проте, незважаючи на намагання компанії приховати свої фінансові показники, деякі дані можна знайти і у базі аналітичної системи Youcontrol. З поміж іншого, кидається в очі відсутність кореляції між продажами та прибутками підприємства.
Так, за даними Youcontrol, у 2014 році продажі “Укртатнафти” зросли на 12,18%, у 2015 році – на 24,35%, а у 2016-му – впали на 7,1%.
При цьому, прибуток у 2014 році зменшився на 59,92%, у 2015-му – на 498,56%, а у 2016-му – зріс на 134,12%.
Загалом, у компанії, починаючи з 2014 року, падає рентабельність та чиста маржа, натомість зростають борги. Обслуговування існуючих боргів сильно обтяжує компанію.
Експерти, розповідаючи про роботу “Укртатнафти”, згадують чимало інших проблем, пов’язаних із цією компанією.
Директор спеціальних проектів НТЦ “Психєя” Геннадій Рябцев:
Це й узгоджені дії десятків юридичних осіб, які управляють 1625 заправками “Привату”, що дивним чином не помічає Антимонопольний комітет, і неспівпадіння між обсягами виробленої й імпортованої та реалізованої продукції, і сумнівні результати аукціонів, і приховування реальної кількості сировини, що надійшла на підприємство. Це й нафта, яка, за попередніми висновками слідства незаконно, була відкачана з магістральних трубопроводів і потім зберігалася в Кременчуці. Що стало з цими обсягами потім, важко сказати…
За словами експерта, НПЗ як єдиного господарського комплексу вже не існує. Кожна установка або в оренді, або в суборенді. Хто володіє установками, естакадами, резервуарним парком, визначити майже неможливо.
Директор ТОВ “Консалтингова група А-95” Сергій Куюн:
Також звертає на себе увагу практика постійних (раз на півроку) ротацій юросіб, що здійснюють управління автозаправними станціями “Привату”. Це понад 50 фірм з мінімальними статутними фондами, які змінюють одна одну (останній випадок і історія питання тут). Не викликає сумнівів, що робиться це для заплутування слідів на випадок перевірок фіскалами або АМКУ. Не виключаю, що таким чином втрачаються сліди й необлікованих нафтопродуктів.
За даними аналітичної системи Youcontrol, 77 юридичних осіб мають у своїй назві або у назві свого засновника слово “Укртатнафта”.
Проте найбільша проблема Кременчуцького НПЗ – це сам факт його захоплення групою “Приват” Ігоря Коломойського й афілійованих з нею компаній, за що держава Україна змушена буде заплатити мінімум $150 млн російській “Татнєфті”.
Чотири роки тому Міжнародний комерційний арбітраж у Парижі зобов’язав Україну виплатити російській “Татнєфті” $112 млн. Судовий розгляд відбувався шість із половиною років, далі два роки тривала апеляція української сторони.
Нині йде період примусу до реалізації цього рішення. “Татнєфть”, очевидно, робитиме спроби добитись арешту активів України для стягнення всієї суми боргу.
Позови про визнання й виконання рішення арбітражу позивачем подано також в інші юрисдикції – у національні суди інших держав. У Сполученому Королівстві ще у травні 2017 року була прийнята ухвала про виконання арбітражного рішення на користь “Татнєфті”.
Україна подала апеляцію, яка нині розглядається. У США “Татнєфть” також намагається знайти українське майно, проте місцевий суд наразі ще не оприлюднив свого рішення.
На початку 2016 року до позову “Татнєфті” додався ще один — від Міністерства земельних ресурсів і майнових відносин республіки Татарстан (РФ). Воно раніше було власником 28% “Укртатнафти”.
Слухання по цій справі мають відбутися найближчим часом. Рішення суддів на користь Татарстану, у разі його прийняття, може означати для України обов’язок виплати ще $141 млн з відсотками.
При цьому, Україна буде змушена платити за зобов’язання підприємства, на яке держава жодним чином не впливає, не зважаючи на належність 43% його акцій державному “Нафтогазу”.
Щоб уникнути мільйонних збитків для державного бюджету, ситуація потребує негайного вирішення, а всі підозри вимагають розслідувань правоохоронців.
Текст підготовлений в рамках проекту USAID “Прозора енергетика”. Позиція автора може не збігатися з позиціями Агентства з міжнародного розвитку США та аналітичного центру DiXi Group. У разі передруку розслідування передрук дисклеймера обов’язковий.
Дмитро Сінченко