У когось помер lil peep, у боса мого (не)боса померла собака, у мене ж померла надія на спокійні вихідні.
Студент, без сумніву, це геніальна людина, яка за тиждень готова скласти піврічний курс усіх навчальних дисциплін.
Так і я, згадавши (і дізнавшись) про весь каламбур, який потрібно здати по закінченню семестру, помахала на прощання своїм вихідним (які й без того не вихідні) і взялася хоч щось робити по навчанню.
Діватись нікуди, тому під пісні найоптимістичнішого музичного гурту – “Сплін”, я почала пошуки своє долі (сподіваючись, що її пошуки не проходитимуть у стилі Тараса Шевченка), і долі мого “задовільно” в заліковій книжці. Так як іти легким шляхом мені здалось не цікавим, я вирішила почати свою підготовку до сесії з діагностики карми. Не дарма ж я тягнула два томи цієї чудової книги з Харкова? Читання особливим захватом не відзначилось, але й конспекти з історії я писати не збиралась.
У потоці цілком безглуздого тексту я знайшла цікаве речення:
“Значить справжня досконалість повинна нести в собі заперечення самої себе – це залог її виживання”
За цією схемою: заперечення мого прагнення до навчання буде такою ж досконалістю, як і моє заперечення наближення деградації.
Доки я роздумувала над теорією досконалого заперечення, двометровий Іісус, що знаходився на відстані витягнутої кішки роздумував про вплив алкоголю та психотропів на організм людини, роблячи при цьому фігурки з винних пробок. Усю цю ідилію перервав дзвінок у двері.
“Сволота”, – дружно крикнули ми
“Ні, Тарас”, – сказала людина за дверями
У кожного з нас є свій “Тарас”. “Тарас” навіть може бути твоїм альтер-его. Людина-авантюрист, людина-“не вчасно”, людина-“все зможу”, або ж просто людина-Тарас.
Впустивши до нашого серця-дому Тараса ми почули лише:
“Я тут залізну статую лицаря приніс, хай побуде на збереженні у вас, я заберу через два дні. Усе, бувайте!”
Тарас пішов, залишивши лицаря, мене, та Іісуса в ступорі.
Можливо цей лицар є знаком долі? Можливо треба почати писати ті конспекти з історії? Можливо все можливо?
“А чи можливо поставити на лижі гуся?”, – донісся голос з кухні.
У такі моменти починаєш розуміти, що історію потрібно творити “тут і зараз”, а не тільки вивчати навчальним курсом. Можливо, “гусь на лижах” для когось здається дрібницею чи абсурдом, але колись-давно, селекцію також вважали абсурдом. Варто задуматись…