-Перед світлофором, – чую голос позаду себе. Водій повільно пригальмовує маршрутне таксі №112, напроти дверей – віконечко з курями гриль, ну а куди ж без них. Разом зі мною з маршрутки виходить молодий хлопець з яскраво-помаранчевими навушниками. От і мені б так: гучніше музику у вуха, щоб не чути всієї цієї метушні на вулиці. З усіх боків щось пропонують: то ножі наточити, то свіжу грузинську випічку, недорогі светри, а то й зіграти в лотерею. Хто не зрозумів – я на вулиці Космонавта Попова №20, що поблизу міської лікарні №5. Студентське життя змушує економити та заощаджувати, тому проживаю я в орендованій маленькій однокімнатній квартирі у цьому спальному районі Кропивницького. За три місяці навчання в університеті я встигла ознайомитися зі всією інфраструктурою району. Часто, повертаючись щодня додому, я проходжу повз ринок з гарною назвою «Жемчуг».
…В голові цілий день крутилися думки, хоч би не забуть купити хліба! До кіоску з випічкою як завжди довжилезна черга, та голод переборює лінь, і я хвилин сім стою мовчки, в очікуванні. Жіночка, що була попереду мене взяла одну булочку з горіхами, яку продавчиня поклала до одноразового пакету, який декілька років тому ще був безкоштовним.
-Так, красавица, не дам, тебе и так пора худеть,- відійшовши на кілька метрів говорить комусь жіночка. Напроти неї сидить бродяча собака, яка мало не вирвала з рук той пакетик з випічкою. Не подумайте, що я не люблю собак, дуже люблю, але останнім часом вони стали особливо агресивними. Часто в новинах з’являлися повідомлення, що на вулиці космонавта Попова на людину напали бродячі пси. У зв’язку з неодноразовими скаргами собак було простерилізовано. Та питання залишається відкритим, адже собаки кусають не тим, що їм видаляють під-час стерилізації.
Дорогою додому я проходжу повз алею Космонавтів. Нажаль, сьогодні важко назвати це алеєю, адже алея -це обсаджена квітами та деревами зона відпочинку, і ні в якому разі вона не може бути в такому стані, яка вона є зараз.
Підвоз товару на точки торгівлі здійснюється саме через алеї. Торгівля сезонними продуктами: овочами та фруктами, завдає ще більшого клопоту, адже вся алея заставлена автотранспортом, що зумовлено відсутністю автостоянки і призводить до погіршення стану дорожнього покриття. Здається, ще трохи і ями будуть такими, що можна буде полетіти в космос, натрапивши на одну з них.
Мої знайомі, що проживають в цьому районі вважають, що це не значні проблеми, головне, що поряд багато магазинів і можна купити все необхідне, навіть у пізню годину. Моя точка зору залишилася незмінною, я вважаю, що ринок «Жемчуг» – це велика проблема, яка створює проблеми усім жителям.
Якщо вийти зранку на «бродвєй» – перехрестя біля світлофора, так його називають місцеві, то можна побачити справжніх казкових фей, які носять з собою чарівні сумки, в яких зберігається не менш чарівне зілля. Вони ховаються в тіні будівель та спілкуються лише з деякими людьми, які чомусь після спілкування з ними не зовсім розуміють де вони знаходяться і просять ще зілля.
-Клафілінщіца!-лунає крик з уст розхристаної ,розлюченої жінки, що тягне свого чоловіка додому. Саме так тут називають жінок, які займаються стихійною торгівлею алкоголю.
Проблема неліцензованого продажу алкоголю досить поширена на Попова. Продаючи тістечка, молода рум’яна чи то від морозу,чи то від свого товару жіночка, наливає всім бажаючим за символічну плату. Найгірше в цій ситуації те, що ці продавчині, піклуючись про себе і заробляючи гроші для своєї сім’ї, не розуміють, що можуть погубить чужу.Та незважаючи на все, ці жінки неймовірно стійкі ,і не тому ,що мерзнуть взимку, а тому що мають терпіння стояти влітку за рогом будинку, який виділяє неприємний запах аміаку. Вийшовши влітку на вулицю, здається, що увесь мікрорайон одночасно вночі «сходив до вітру» саме на ринку «Жемчуг»
Насправді, проблема потребує втручання, адже на ринку один туалет, який більш менш пристосований для використання і той зачиняється на пів години ,чи то й на годину раніше. А люди, які працюють довше змушені шукати інші виходи з цієї ситуації.
Ринок «Жемчуг» неймовірно прибутковий, адже найбільші ціни в місті саме тут. Для того, щоб поїхати на оптовий ринок потрібно витратити мінімум сім гривень. Люди керуються тим, що краще купити тут дорожче, ніж витратити ті ж самі гроші, але ще кудись їхати. В продажу завжди є свіжі овочі, фрукти, м’ясо та молочні продукти, які люди привозять звідусіль, та вторгувавши достатньо грошей, збираються і їдуть додому, залишаючи купу сміття за собою, яке з вітром розлітається по всій території.
Такий стан ринку залежить не від комунальних служб, а від людей, які тут живуть. Аналізуючи усе вище перераховане, турбує лише одне питання, невже правоохоронні органи не бачать, що тут відбувається?
І я тут живу!